Він пішов із життя добровільно, не доживши навіть до віку Ісуса. Великий співак, скрипаль, композитор, визнаний у Європі. Розчарований митець-самітник, який виявився непотрібним власній батьківщині — Максим Созонтович Березовський.
Через драматичні обставини і короткий творчий шлях він не реалізував уповні свій багатющий композиторський потенціал, проте майже кожен зі збережених творів (до нас дійшла далеко не вся спадщина композитора) в духовній і світській музиці є визначним мистецьким явищем.
У висвітленні життєвого і творчого шляху М.Березовського чимало прогалин. Ще і до сьогодні не все документально засвідчено, оскільки збереглося дуже мало архівних матеріалів, пов’язаних з його іменем (багато загублено), немає жодного портретного зображення композитора. Час відобразив у своїй пам’яті суперечливі й не завжди однозначні факти, багато з яких по-різному трактуються як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. З-поміж музикознавців вже довгий час точаться гострі суперечки стосовно того, до якої ж культури належить ця легендарна постать: української чи російської?
Народившись у співочому серці України — місті Слухові (Сумська область), гетьманській столиці, Березовський майже все життя провів у Петербурзі, куди потрапив після навчання у Києво-Могилянській академії. Рідкісне музичне обдаровання, яскравий композиторський талант дозволили йому стати першим серед музикантів Придворної співочої капели, які отримали стипендію для навчання в Італії. Одночасно з Моцартом він навчався в Болонській філармонічній академії у відомого композитора, історика і теоретика музики Дж. Мартіні. У 26-літньому віці блискуче витримав іспит на звання академіка і поставив на сцені оперного театру в м.Ліворно свою оперу «Демофонт», що пройшла з великим успіхом, й яку італійська преса визнала непересічним явищем.
Після повернення до Петербурга на М.Березовського чекало гірке розчарування: другорядні ролі в оперній трупі, постійні нестатки і неможливість знайти застосування своїм творчим силам. Посади першого капельмейстера, як це передбачав титул академіка, йому в Росії не дали. І хоч у той час не було жодного композитора такого рівня, як Максим Березовський, царська влада віддавала перевагу італійцям. Звести рахунки з життям композитора спонукала глибока психологічна криза…
Нині його ім’я ми називаємо першим у славетному «тріумвіраті», що символізує музичне мистецтво України XVIII ст. — Березовський, Ботрнянський, Ведель. І в цьому є певна закономірність: історична відстань зближує епохи, допомагаючи по-справжньому оцінити культурні надбання минулого.
Якщо у світських жанрах М.Березовський близький до західноєвропейських ранньокласичних традицій (передусім італійських), то в духовній музиці він — новатор, і нині відомий усьому світові насамперед як церковний композитор. Автор десятків духовних концертів, «причаєних віршів», Літургії та великої кількості пісне співів, М.Березовський по-праву увійшов в історію музики як один із найяскравіших виразників християнських почуттів у божественному співі. Складна творча доля, сповнена контрастів, переживань у пошуках життєвої істини обумовили щирість його сповіді, віру у святість вищих ідеалів, любов до Бога і людей.
Особливо яскравим зразком релігійної лірики й душевного драматизму є хоровий концерт «Не відкидай мене у часи старості». Скільки глибини, самотності, трагічної приреченості! Як дивовижно співзвучний цей твір нашому часові. Понад 200 років його музика чарує слухачів не тільки в Україні, а й у Європі, Америці. І церквою вона визнана одним із найкращих композиторських досягнень в галузі духовної творчості. М.Березовський зумів відтворити неперевершений за оригінальністю внутрішній стан глибоко віруючої людини з її сокровенними і тривожними думками. Вони сконцентровані в мотиві «долі» і дуже ніжно й обережно посилаються нею Богу у висхідному звуковому русі (від басів через тенорів та альтів до дисканта (сопрано), і там нагорі, ніби на Небі, являються в усій своїй відвертості радощами й печалями: «Не відкидай мене у часи старості, завжди послаблятися міцності моїй, не полишай мене». В середній частині драматургія боротьби пом’якшена, сповнена глибоких роздумів та надії: «Боже мій, не полишай мене! Боже мій, на поміч мені воїми!». В заключній — мотив «долі» знову нагадує про себе, але є більш стійким у своєму виявленні й інтонаційно гнучкішим і впевненішим, напоєним Господньою милістю й глибокою вірою: «Та посоромляться й зникнуть наклепники на душу мою».
Те, що залишив нам у спадок Максим Созонтович Березовський, є безцінним скарбом. Утім, скарб цей, і досі відкритий далеко не повністю. Найяскравішим доказом того є факт виявлення у вісімдесяті роки XX ст. копії нотного тексту Сонати для скрипки і чембало, про існування якої до цього часу ніхто навіть не підозрював, її віднайдено у музичному відділі Національної бібліотеки в Парижі. Реставрацію тексту, підготовку до видання та виконання здійснив Михайло Степаненко. Завдяки йому Соната увійшла до сучасного культурного обігу. Вона звучить, знаходячи щирий відгук у будь-якій аудиторії, лагідно торкаючись сердець своєю одухотвореністю, ліричністю, світлою піднесеністю, життєствердженням. Слухаючи її, думаєш, яким прекрасним бачив світ автор! Як прагнула ця душа чогось високого, чистого і незбагненне довершеного!
Попри плідну творчість М.Березовський у Петербурзі дуже бідував і до того ж зазнавав прикрощів від інтриг з боку заздрісників. Правителі імператорського двору фактично проігнорували академіка, його звання, талант. І ця обставина позначилась па здоров’ї та матеріальній забезпеченості композитора. Не знаходячи виходу, він шукав утіхи в самотності, молитві, буквально фізично танув на очах співаків капели.
Останні дні життя Березовського виявились особливо трагічними. Доведений до відчаю обставинами, він попрощався із земним життям, і чистим постав перед Богом.
На прикладі Максима Березовського — одного з найталановитіших і найтрагічніших митців на тернистому шляху української історії — особливо виразно видно, як принизливо і жорстоко поводилася імперія з вихідцями з її колоній, яким беззахисним є талант без підтримки своєї держави.
Та імперії відходять, а мистецтво не вмирає ніколи. Зусиллями вчених-подвижників незаслужено забута в XIX ст. й силоміць вилучена з української культури неперебутня музична спадщина великого сина України повертається на батьківщину. І зустрічає композитор земляків-нащадків, тепер уже на своїй прадавній землі, серед каштанів і кленів давнього Глухова, біля тієї козацької церкви святого Миколая, якій вже понад 300 років. Зустрічає у бронзі пам’ятника: у трагічному зламі й споконвічній величі. А над деревами у прозорому повітрі, ніби струсивши пил віків, звучить його безсмертна музика. З нагоди 250-річного ювілею композитора у Глухові відкрито дитячу школу мистецтв ім. М.Березовського (1995).
Ім’я світоча української музики Максима Созонтовича Березовського другим, після В.-А. Моцарта , викарбувано золотими літерами на меморіальній дошці Болонської філармонічної академії.