Максим Рильський — один із найславетніших поетів-класиків України XX ст., видатний учений, інтелектуал, перекладач, прекрасний знавець слов’янських літератур.
Народився Максим Тадейович 19 березня 1895 р. у Києві, а через деякий час родина переїхала до с. Романівка, де й минуло дитинство майбутнього поета. Його батько, Тадей Розеславович, походив зі шляхетного роду, навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету і вже змолоду цікавився життям народу. Під час канікул він мандрував селами, вивчаючи побут та звичаї простого люду, а після закінчення університету, відмовившись від наукової кар’єри, оселився в Романівці. У цей же період виходять його статті в «Киевской старине» та журналі «Основа» — дослідження життя та побуту українського селянства. Твори ці побачили світ, подолавши значні цензурні перепони, а їхній автор потрапив під пильний нагляд влади. У Романівці Т. Рильський заснував школу для селянських дітей і майже 20 років опікувався нею та був викладачем. Після смерті першої дружини Тадей побрався з дівчиною із простої сім’ї, Мела-г нією Федорівною, подружжя виховувало трьох синів.
Дитинство Максима пройшло в рідному селі серед української природи, слова, пісні та в товаристві селянських дітей, неабияким був і вплив тата на виховання синів; дітям змалку прищеплювали любов до книги, музики, мистецтва. Восени 1902 р. у дім прийшло страшне горе — помер батько. Зиму 1902—1903 рр. сім’я провела в Києві в родині В. Антоновича (старші брати Максима жили там щозими, бо навчалися в університеті), тоді ж семилітній Максим зробив першу поетичну спробу — написав вірш «Прошак». У родині Рильських діти навчалися спочатку в гімназії, а потім у
Київському університеті, так випало і Максимові. Початкову освіту він здобув удома. Учителі, які займалися з хлопчиком, підготували його до вступу одразу у третій клас гімназії.
Приватна гімназія В. Науменка, поріг якої після довгих сімейних нарад переступив тринадцятирічний Максим, була на той час одним із найкращих навчальних закладів у Києві. Гімназія була розташована в сучасному та зручному для навчання приміщенні, мала центральне опалення, а за рівнем забезпечення учнів поступалася тільки колегії П. Галагана. Після вступу до гімназії Максим оселився в родині М. Лисенка. «…Яка ж то була для мене радість дізнатись — коли мене мали везти вчитися до Києва, — що житиму я саме в отого Миколи Віталійовича Лисенка, котрий такою напівфантастичною, ореолом слави оповитою постаттю з’являвся інколи перед моїми очима…Для хлопця, який зростав у селі, переівд до великого міста був крутим поворотом у житті, тому опинитися в родині видатного композитора було справжнім щастям. Оселя Лисенків знаходилася поряд з будинками, де жили Косачі та Старицькі, повз вікно Лесі Українки Максим щодня йшов до гімназії. Ці три квартири, три сім’ї були осередком передової культури, народолюбства та справжньої інтелігенції — у такому оточенні й проходило дитинство М. Рильського, під його впливом і формувався характер та погляди на життя.
1 травня 1915 р. М. Рильський закінчив повний восьмикласний курс гімназії з прекрасним атестатом та вступив восени до університету на медичний факультет, де провчився до 1918 р. Хоча юнак не мав ні хисту, ні бажання займатися медициною, вступ саме на цей факультет був обумовлений бажанням матері. У листопаді 1915 р. університет евакуювали до Саратова (окрім медичного факультету), тому під час воєнного лихоліття М. Рильський перебував у Києві та Романівці. Взагалі ж студентом він часто і довго хворів. Коли в Києві за влади гетьмана 6 жовтня 1918 р. було відкрито Український університет, юнак звернувся до його керівництва з проханням про переведення на історико-філологічний факультет цього навчального закладу.
М. Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано в 1907 р., юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою роботою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918). З початком світової війни і так мало-чисельні українські видання в Росії були заборонені, тому публікації віршів М. Рильського студентських часів з’явилися аж 1917 р. у журналі «Шлях».
Це — «Радість розлуки» та «Недоспівана пісня» (саме так було названо першодруки поезій «Яблука доспіли…» та «На білу гречку впали роси…»), і романси «Марія» та «Проса покошено…».
Зважаючи на вкрай тяжкий стан у країні, 14 листопада 1918 р. за розпорядженням влади навчальні заклади Києва було закрито. Не став винятком і університет, де здобував освіту Максим. Непевність із навчанням, невлаштованість побуту, тривога за матір, яка залишилася в Романівні, — усе це спричинилося до того, що М. Рильський залишив університет і переїхав до Сквири, де його брат Іван був головою земської управи. Тут юнак деякий час працював на посаді помічника секретаря садового відділу. Але навіть за таких обставин Максим писав вірші, займався самоосвітою, продовжуючи таким чином «свої університети». У тому ж році у «Шляху» та «Літературно-науковому віснику» було надруковано низку віршів молодого поета — ідилію «На узліссі» та ліричну збірку «Під осінніми зорями».
З 1919 до 1923 рр. М. Рильський учителював у різних сільських школах, зокрема і в рідній Романівні, а 1923 р. знову приїхав до Києва та влаштувався на роботу до Другої залізничної школи. Учні поважали М. Рильського за знання, багатющу пам’ять, за чуйне ставлення до них. Окрім власне викладання, він організував гурток української літератури, керував шкільним драматичним гуртком, влаштовував для вихованців екскурсії по Дніпру, походи до музеїв тощо. Після Залізничної школи Максим Тадейович певний час читав лекції з української стилістики та практики перекладу на робітничому факультеті Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти, проводив практикуми з польської та французької мов. Загалом десять років викладацької роботи стали для М. Рильського неабиякою трудовою школою життя. У цей час, а саме — у липні 1926 р. — сталася ще одна знаменна подія у житті поета — одруження. Його обраницею стала Катерина Миколаївна Паткевич, яка учителювала, як і Максим Тадейович, в одній із сільськіх шкіл на Богуславщині, а вийшовши заміж за поета, повністю присвятила себе родині.
Незважаючи на педагогічну працю, саме на 1920-ті рр. припав злет поетичної творчості митця. Вийшло десять книжок віршів, серед яких: «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929). Крім поезії, митець у цей час займався і літературним перекладом з французької та польської мов, зокрема П. Верлена, С. Малларме та славнозвісного «Пана Тадеуша» А. Міцкевича.
Восени 1923 р. М. Рильський виступав на літературному вечорі у Всеукраїнській академії наук у Києві. Саме з того часу поет приєднався до групи неокласиків, основу якої складали М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Фи-липович та інші.
Як і решта колег по перу, Максим Тадейович намагався уникати аналізу політичних подій і лише іноді (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, яка панувала тоді. Але у часи тотальних репресій та абсолютного контролю, особливо над письменниками, займатися вільною творчістю було суворо заборонено. Тож доля всіх, хто мав власну думку, яка відрізнялась від «ідеологічно правильної», та наважувався не оспівувати «прекрасне радянське життя і вождя народів», була непринадною. Максима Тадейовича заарештували 19 березня 1931 р., саме в день народження і більше півроку він провів у Лук’янівській в’язниці. Це був найстрашніший час у житті поета, бо завданням слідчих було сфабрикування справи про неіснуючу українську націоналістичну організацію. Окрім М. Рильського було заарештовано більше п’ятдесяти чоловік, репресивна машина працювала на повну потужність. Через півроку допитів та жахливого існування, коли кожен день міг стати останнім, М. Рильського несподівано звільнили. На щастя для поета, тоді ще не знайшли «достатніх» для суду доказів. Але це була, як виявилося, перша ластівка, коло навкруг неокласиків стискалося, наступні арешти призвели до страшних наслідків: М. Вороного, М. Зерова, А. .Лебедя, М. Драй-Хмару було репресовано, Остапа Вишню заслано до таборів. Отже, Максим Тадейович став єдиним, хто вижив, хоча, безсумнівно, з моменту звільнення він перебував під постійним та пильним наглядом влади.
Після ув’язнення творчість Рильського зазнала змін, і у збірці «Знак терезів» (1932) — першій роботі після арешту — він проголосив активне сприйняття радянської дійсності. Поет був змушений заговорити здушеним голосом, адже тепер мав писати «правильні» вірші. Він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був приєднаний до офіційних радянських поетів. Його творчість поділилася на дві частини — офіційну та ліричну, у якій йому вдалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори.
у червні 1934 р. М. Рильського прийняли до лав Спілки письменників України, у цьому ж році він взяв участь у І Всесоюзному з’їзді письменників УРСР. Переклади, активна співпраця з видавництвом «Книгоспілка» дали можливість поету зануритись у творчу роботу. З 1935 р. М. Рильський завідував літературною частиною Київського театру опери та балету, одночасно очолював відділ поезії журналу «Радянська література», вийшли друком його збірки «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір винограду» (1940). У видавництві «Художественная литература» побачила світ перша книжка поета в перекладі «Избранные стихи» (1935), невдовзі — «Стихи и песни», «Марина», «Избранное». Ім’я поета стало відомим далеко за межами України.
Війна, яка несподівано увірвалася в життя країни, перекреслила мільйони доль, надій, сподівань, творчих планів. Про мирну атмосферу рідного міста в ту страшну мить М. Рильський писав: «…B перші ж хвилини, коли долинула вість про війну, почалися нескінченні телефонні дзвінки, письменники ділилися думками, почуттями. А втім, думки й почуття у всіх зводилися до одного: до безмежного гніву проти зухвалих німецьких душителів, до глибокої віри в народ». 22-м червня датований вірш митця «Згинете від меча», опублікований на третій день війни в газетах. На початку липня 1941 р. були евакуйовані вчені АН УРСР та письменники, які за віком та станом здоров’я не могли воювати. Відбула до евакуації і родина Рильських. В Уфі, яку письменники з гірким сумом називали «Уфкраїна», М. Рильський служив науковим співробітником АН УРСР, але не припинив письменницьку діяльність, а навпаки — ще завзятіше працював. За ці буремні роки вийшли у світ збірки поезій «За рідну землю» (1941), «Світла зброя», «Світова зоря», «Слово про рідну матір» 0942), «Велика година», «Жага» (1943), «Неопалима купина», «Мандрівка в молодість» (1944); п’ять поетичних книжок російською; збірник публіцистичних статей. З 1942 р. і до кінця життя М. Рильський працював директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР; у квітні 1943 р. очолив правління Спілки письменників України; обраний дійсним членом Академії наук УРСР; був удостоєний декількох державних премій та нагород. Важливим у той час було видання творів класиків та сучасних письменників, збірників та альманахів, до цього процесу активно долучився і Максим Тадейович, ставши редактором, упорядником та членом редколегії багатьох видань. Наприкінці 1943 р. владою було прийняте рішення про переведення установ АН УРСР до Москви, разом з Інститутом переїхав і М. Рильський. Відомий і такий факт біографії письменника: після закінчення війни він був членом комісії, яка розслідувала злочини фашистів на території України, документи цієї комісії фігурували на Нюрнберзькому процесі. Війна не обійшла родину Рильських, як і майже кожну сім’ю, героїчно загинули обидва племінники Максима Тадейовича.
Повоєнні роки принесли М. Рильському чимало душевних страждань. Початок поклали сумнозвісні постанови ЦК ВКП(б) 1946 р., що спричинили появу статей, схожих на публічні доноси («Чому літають ластівки?» Л. Хінкулова в журналі «Дніпро», 1947 р.). Кульмінацією стали ідеологічні звинувачення на адресу поета з боку тодішнього партійного вождя Л. Кагановича, які мало не коштували митцеві життя.
Ще з 1939 р. співробітники Інституту мовознавства АН УРСР розпочали роботу зі складання нового російсько-українського словника, долучився до неї і М. Рильський. Словник було випущено в 1948 р., за життя поета його чотири рази перевидавали. Велике значення мала ця робота, адже про-
водилася вона в роки війни та повоєнної відбудови, коли збереження мови, її цілісності як символу вікової мудрості народу та його вічного буття було надзвичайно важливим. Входив також М. Рильський і до комісії з урегулювання українського правопису, оскільки вважав мову найважливішим чинником формування нації, саме тому багато його віршів присвячені мові, її збереженню, вдосконаленню та розвиткові.
Ім’я поета і серед членів редакційної колегії ще двох лексикографічних праць — тритомного «Русско-украинского словаря» (1968) та одинадцяти-томного «Словника української мови». За роботу над словниками М. Рильський був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР, на жаль, посмертно.
Дуже насиченою була діяльність письменника й на видавничо-редакторській ниві. Інтенсивну роботу М. Рильський розпочав ще до війни, коли готувалися ювілейні видання О. Пушкіна та Т. Шевченка. У післявоєнний період він опікувався виданням книг молодих літераторів, зокрема П. Воронька. За ініціативи вченого та за його ж редакцією почала виходити багатотомна серія «Українська народна творчість». Загалом як редактор, упорядник та член редколегій М. Рильський брав участь у випуску понад 200 видань.
Максим Тадейович надзвичайно любив мандрувати, друзі згадували його слова, коли він збирався в чергову подорож, хитро примружуючись: «Мандрівочка пахне…». Появі багатьох творів М. Рильського можна завдячувати саме мандрівкам, під час яких співець набував нових вражень, знайомився з людьми. Це і «Карпатські октави», і «Чернігівські сонети», і «Ленінградські нариси», і збірка «Сад над морем». Побувавши в Празі, Софії та Загребі, поет створив «Югославські нариси», вірші «Сербіянки», «Прага», «Сади БолгаріГ та безліч інших творів. «Враження — хліб поезії”, любив повторювати М. Рильський.
Максим Тадейович міг би ще дуже багато зробити для розвитку літератури та мови, написати прекрасні поезії, та все це перекреслила страшна хвороба. Письменник дуже довго перебував у лікарнях, де боровся з раком та наперекір долі не полишав праці, про що свідчать його пізні твори. Помер М. Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі.