Біографія коротко: Народився Марко Лукич Кропивницький 7 травня 1840 року в селі Бежбайраках Бобринецького повіту на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку.
Його батько, як згадував пізніше драматург, був «чоловіком труда, труда мозольного», бо рано лишився сиротою, замолоду наймитував у багатіїв, потім писарював, і навіть ставши управителем, не раз відчував на собі панську немилість. Маркова мати покинула сім’ю, коли йому ще не було й п’яти років. Зростав хлопчина з сестрою Ганною без материнської ласки. Напівголодний і занедбаний був він і потім, коли в сім’ю прийшла мачуха.
В одній із сусідніх слобід осів збіднілий шляхтич, який заходився учити грамоти дітей економів, чиновників та писарів. І Лука Кропивницький віддав свого сина в «науку» до цього «вчителя», що полюбляв використовувати учнів на різних роботах у власному господарстві, немилосердно шмагаючи їх різками за найменшу провину. Згодом батько забрав Марка додому, але не знайшов для нього кращої школи, як поміщицькі покої, щоб охотніше було вчитися панським дітям. Так хлопчина й став козачком у пана, а пізніше був на побігеньках у попа. Самотужки набував освіту, підробляв на прожиток. Дворянин за походженням, він за умовами нужденного життя стояв близько до кріпаків. Бідні, знедолені, як і він, селянські хлопчики й дівчатка були його найщирішими друзями.
Вдалося Маркові вступити згодом до Бобринецької трикласної повітової школи. І тут він захопився художньою літературою, співав у шкільному хорі, брав участь в аматорських виставах, які влаштовував його дядько в Бобринці. Закінчивши 1856 року повітову школу, хлопець подався до Києва, сподіваючись вступити до гімназії. Але, не маючи документів про дворянське походження, що були конче необхідні для вступу, він повернувся в Бобринець і став на службу в повітовому суді. Все ж Кропивницькому пощастило протягом трьох семестрів у 1862—1863 роках бути вільним слухачем юридичного факультету Київського університету.
Згодом, захворівши, М. Кропивницький мусив повернутися знову до Бобринця на посаду писарчука в повітовому суді. Тут він познайомився з Іваном Тобілевичем (І. Карпенком-Карим), і вони разом влаштовували аматорські вистави. У Бобринці М. Кропивницький близько зійшовся з письменником О. Кониським, який відбував там заслання під наглядом поліції. О. Кониський у розмовах з молодим М. Кропивницьким звертав особливу увагу на красу українських народних пісень, розкривав перед ним неповторний світ народної творчості, чарівної поезії Шевченка. Мабуть, під впливом цих розмов майбутній драматург взяв діяльну участь у створенні громадської бібліотеки, заходився читати книжки молодим городянам, почав посилено працювати над самоосвітою.
Восени 1871 року, залишивши канцелярську службу, Марко Кропивницький подався до Одеси на пошуки своєї долі в театрі. 1 він блискуче дебютував у ролі Стецька в п’єсі Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці». Відтоді не залишав сцени до кінця життя.
Творчі сили М. Кропивницького розбудив «Кобзар».
Революційно-демократичні ідеї Шевченка були, за власним висловом драматурга, провідною зорею «на затуманенім небосхилі». З великою шаною молодий драматург ставився до літературної спадщини своїх попередників — І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка.
Першою творчою спробою М. Кропивницького була драма, яка після кількох наступних переробок увійшла в репертуар українського театру під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863).
Розквіт творчості М. Кропивницького припадає на вісімдесяті роки, коли виник професійний український театр. З-під пера драматурга виходять такі значні п’єси, як «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Дві сім’ї», «Зайдиголова», «Олеся» та багато інших. Всього за час своєї літературної діяльності драматург написав понад сорок п’єс. Твори його відзначаються широтою і різноманітністю тематики, актуальністю порушених соціальних, побутових і моральних проблем, багатством жанрів. Тісно пов’язана з боротьбою за реалізм і народність в українській літературі, за демократичну ідейність в національному мистецтві, драматургія М. Кропивницького посіла визначне місце в духовному житті нашого народу.
Холодний зимовий день 10 січня 1882 року надовго запам’ятався і Маркові Кропивницькому, і киянам. Російська трупа, в якій він грав, одержала дозвіл від міністра внутрішніх справ і поставила декілька українських спектаклів. Коли вистави пройшли під захоплені оплески і вигуки переповненого залу, трупа, відвідавши деякі міста України, прибула до Києва. Тут з великим тріумфом відбувся спектакль за п’єсою Шевченка «Назар Стодоля» з участю Марка Кропивницького і Миколи Садовського. Не менший успіх випав на долю й інших українських вистав. Гастролі в Києві стали немовби іспитом на зрілість нового українського театру. Цей іспит не тільки блискуче було витримано — він засвідчив велику роль театру в боротьбі українського народу за соціальне і національне визволення. Восени цього ж року М. Кропивницький зібрав у Єлисаветграді нову трупу. Багато сил і коштів на утворення цієї професійної трупи поклав Михайло Старицький: він забезпечив акторів гардеробом, придбав декорації, організував великий хор і оркестр. Взимку 1883 року очолив сам трупу, яка вже складалася з таких видатних акторів, як Марія Заньковецька, брати Тобілевичі — М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та їхня сестра М. Садовська-Барілотті. Відтоді й почалася нова доба в історії українського театру, якому особливо прислужився актор, реоісисер, антрепринер, композитор і драматург Марко Кропивницький.
З палкою мрією про волю для зустрів драматург революційні події 1905 року. У нього виникають нові творчі задуми і плани. Хоч і хворий, глухий, М. Кропивницький не залишив сцени й не пішов на спочинок. Більше того, захопившись бурхливими подіями, невтомний драматург пише 1906 року п’єсу «Розгардіяш», в якій створює напружену атмосферу передреволюційних подій на селі, зростання класової свідомості у бідноти. Того ж року закінчує п’єсу «Скрутна доба», присвячену показові революційних подій в сільському середовищі. У цій п’єсі зустрічаємо згадку про мітинги і робітничі демонстрації під червоними прапорами в містах.
В останні роки життя, оселившись на хуторі Затишок, біля Харкова, М. Кропивницький продовжував акторську й драматургічну працю: писав мемуари та п’єси для дітей. Він створив тут дитячий самодіяльний театр, яким сам і керував, виставляючи п’єси на хуторі та в навколишніх селах. В одному з листів драматург писав: «Я собі зібрав трупу з крестьянських дітей і вистановлюю по селах «Козу-дерезу», «Івасика-Телесика» й «По щучому велінню…» Написані в 1907 році «задля дітей», п’єси-казки «Івасик – Телесик» (у віршах) та «По щучому велінню…» були вперше поставлені на сцені самодіяльною дитячою трупою наступного року і викликали велике захоплення юних глядачів. Надруковані п’єси були пізніше, після смерті драматурга.
Помер Марко Кропивницький 21 квітня 1910 року. Поховано його на міському кладовищі в Харкові. 1914 року на могилі споруджено пам’ятник.