1833 року в семінарії міста Львова, що, як і всі західні землі України, перебував тоді під Австро-Угорщиною, організувався гурток аматорів «руської», тобто української народної мови і народної творчості.
Очолював цю групу семінарист Маркіян Шашкевич, який перед тим зблизився із семінаристами Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Ці троє однодумців, як свідчить сучасник, «скрізь розмовляли, виясняли, спорили, читали, критикували, говорили про літературу, про народність, історію, політику тощо. А що вони звичайно говорили по-українському,— спольщені товариші, глузуючи з них, називали їх «Руською трійцею». Трійко домовилися, що кожен, хто вступить до українського гуртка, має поданням руки та словом честі пообіцяти, що все своє життя працюватиме на користь народу та відродження української літератури в Галичині». В історії української культури за ними так і лишилася назва «Руська трійця».
З самого початку діяльність «Руської трійці» вийшла з рамок вузького «культурництва» — вона в основі своїй була патріотичною, народною, спрямованою на розв’язання важливих суспільно-політичних і культурних завдань. І Шашкевич, і Вагилевич, і Головацький стали першими на Західній Україні письменниками демократичного напряму, творцями знаменитої «Русалки Дністрової» (1837),— книжки, що поклала початок новій, народній літературі на західноукраїнських землях…
Проводир «Руської трійці», Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в селі Підлиссі на Львівщині, в сім’ї священика. Вчився в народній школі, у Львівській та Бережанській гімназіях.
1829 року, після закінчення гімназії; юнак вступив до Львівської духовної семінарії і водночас записався слухачем курсу філософії при університеті. Але наступного року його виключили з семінарії за «непорядну поведінку» й «вільнодумство». Все ж він часу не марнує і, незважаючи на тяжкі матеріальні умови, наполегливо працює над собою, багато читає, зокрема йому до рук потрапляють «Енеїда» Котляревського, збірка народних пісень М. Максимовича, граматика О. Павловського, твори російських письменників, зразки словесності західних та південних слов’ян.
Після тривалих клопотань Шашкевича поновили в семінарії.
Він був обдарованим юнаком, відданим народній справі, з неабиякими здібностями організатора, і навколо нього швидко згуртувалася молодь, що виступала проти ополячування Галичини.
І хоч начальство духовної семінарії пильно стежило за Шашкевичем, прагнучи «вибити з нього русинський дух», ніщо вже не могло спинити молодого ентузіаста. Замість недозволеного альманаху «Син Русі», який підготували гуртківці, він заходжується видати нову колективну збірку «Зоря» (її цензура також відхилила); 1835 року друкує вірш «Голос галичан», що був першим поетичним твором у Галичині, написаним чистою народною мовою; 1836 року видає в Перемишлі брошуру, в якій виступає проти намагань галицької шляхти і клерикалів увести польську (латинську) абетку в українське письмо, справедливо доводячи, що її запровадження гальмуватиме розвиток національної культури; зрештою разом з Вагилевичем та Головацьким видає
1837 року збірку «Русалка Дністровая», що містила, поряд з народними поезіями, і власні твори упорядників.
Спрямування «Русалки Дністрової» яскраво визначає взятий з Яна Коллара епіграф — «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія».
Слід відзначити, що «Русалка Дністровая» викликала приязнь і підтримку з боку прогресивних кіл не тільки в Галичині, а й у Східній Україні та в інших слов’янських землях, і, звісно ж,— шалену лють попівсько-уніатської верхівки. Професори Львівської духовної семінарії демонстративно дякували цісарському урядові, коли він збірку заборонив. Ректор семінарії вчинив слідство, і членам «Руської трійці» загрожували суворі репресії. Найбільших переслідувань зазнав Шашкевич, в якому вбачали «агента Росії», що, мовляв, намагається «відлучити» від Австрії «русинів». Однак знегоди й цькування не зломили упорядників збірки та їхнього проводиря. Вони й далі чесно й вірно служили рідному народові.
Як поет Шашкевич виступив автором малих віршованих форм, тонким ліриком, що вміло користувався багатьма пісенними образами та прийомами народнопоетичної творчості, і не випадково кілька його поезій було згодом покладено на музику, а лірична «Веснівка» стала народною піснею.
У поезіях «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», «О. Наливайку», «Хмельницького обступленіе Львова» Шашкевич не тільки нагадує, а й воскрешає в художніх образах ідею визвольних рухів, мовби хоче цим сказати, що неволя його народу не вічна, що проти неї треба боротися. А часом вдається й до конкретніших заяв, як-от у вірші «Лиха доля», котрий закінчується словами: «Таку долю най-то громи тріснуть!»
За визначенням І. Франка, М. Шашкевич «мав відвагу й дар висловити досить виразно, а бодай для тогочасних прибитих русинів досить зрозуміло все те, що їх боліло, чого вони бажали і чого надіялися». Його справедливо вважають одним з основоположників громадянської лірики в українській літератури В його особі у письменство ввійшов талановитий поет, патріот і гуманіст, людина високої культури і громадянської мужності.
Виступив письменник і в художній прозі — з романтичним оповіданням «Олена», назвавши його казкою. У творі відчувається соціальна загостреність, виразний антикріпосницький мотив.
Цим оповіданням Шашкевич поклав початок темі змалювання опришків в українській літературі. Певне значення мають його публіцистичні праці, а також перекладацька діяльність.
1836 року М. Шашкевич уклав першу на Україні «Читанку для діточок в народних училах руських» (школах), виходячи з того, що освіта є необхідною потребою для всього народу. Як відзначають мовознавці, до того навіть самого слова «читанка» в українській мові не було.
«Читанка» складалася з розділів: «Повістки» (оповідання), «Басні», «Повісті з святих книг» та «Пісеньки і грачки діточії», серед яких знаходимо й оригінальні твори для дітей самого упорядника. Ця книжка, або, як назвав її автор, «загальнокорисний моральний народний твір», своїм змістом спрямована проти схоластично-церковних настанов, була новаторським явищем у тодішній педагогічній науці. Основний її матеріал мав прищеплювати дітям людяність, чесність, любов до праці, повагу до народу, викликати життєрадісні почуття.
Не припала до вподоби і світським, і духовним отцям-верхов одам ця книжка: їх лякала народна мова, виразний демократизм творів, і «Читанка» не побачила світу за життя автора. Однак після революційних подій 1848 року вона виходила двічі — в 1850 та 1853 роках під назвою «Читанка для малих дітей» і здобула широку популярність.
Переслідуваний властями і гнаний клерикалами, М. Шашкевич залишає Львів 1838 року і йде на посаду сільського священика в селі Гумниськи. Тяжкі матеріальні умови життя погіршили здоров’я поета, що з студентських літ хворів на сухоти. Згодом він переїжджає у село Новосілки на Золочівщині і тут помирає 7 червня 1843 року. Через п’ятдесят років прах поета був перенесений на Личаківське кладовище у Львові.