Мартос Олексій

Мартос Олексій (1790-1842) — відомий український історик. Походив з давнього козацького роду Мартосів. Син скульптора Івана Мартоса. Народився в Петербурзі. Освіту здобував у Петербурзькому інженерному корпусі (1806). Певний час жив у Києві, служив військовим інженером (1806-10). Учасник російсько-турецької війни 1806-12 та франко-російської війни 1812. У 1816-18 служив ад’ютантом графа Аракчеева. Згодом займав ряд високих посад в Росії. Зокрема, 1821 -27 він служив у правлінні губернського суду в Єнісейську, далі був чиновником новгородської губернської прокуратури (1827-32), в комісаріаті Вільни (тепер — Вільнюс, 1834-37) та Ставрополя (1837-41). Мав чин дійсного статського радника, був активним членом Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв, яке діяло в Санкт-Петербурзі. О. Мартос є автором п’ятитомної «Історії України і козаків», окремі уривки з якої було опубліковано в часопису «Северный архив», у числах 13-14 за 1822 та в 6-му — за 1823. Одначе сам рукопис цієї праці було загублено. Опубліковані ж уривки свідчать про те, що ця праця О. Мартоса була пройнята повагою до історії козацтва, духом української старовини, патріотизму. Виступив також як перекладач з французької «Історії О. Македонського» К. Курція та «Історії Семилітньої (1756-63) війни» Й. Архенгольца.