Упродовж останніх десятиліть в Україні широко відзначається і пропагується Масляниця з млинцями — так звані «проводи російської зими». Українська Масляна має виразний національний характер.
Останній тиждень м’ясниць мав кілька назв — Масляна, сиропусний тиждень, пущення, загальниця, ніжкові заговини, колодій та ін. Основною обрядовою стравою Масляної (Масниці, Маслянці) були вареники із сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Загалом же Масляна вважалася жіночим та молодіжним святом, хоч у ньому брали участь і чоловіки. Масляна триває тиждень: від м’ясопусної неділі до жилавого понеділка. Упродовж цього тижня віддають належне таким традиціям: дню шанування тещі, дню шанування свекрухи, дню шанування чоловікової сестри, дню осудження матерів, які не одружили дітей, а також вшановують окремо кожен день тижня.
Протягом усього тижня перед Великим постом у кожній хаті готують вареники. Вареник є жертва (за язичницькими віруваннями) Сонцю. Цим самим його закликають скоріше послати на землю тепло й життєдайність. У ці дні зовсім не вживають м’яса, але можна їсти сир, молочні продукти, яйця, масло, рибу.
Кожний день тижня мав своє символічне значення:
Неділя м’ясопусна, або її ще називали днем ніжкових заговин, — це був початок тижня прощання із скоромною їжею. Саме у цей день із холодцю, який готують із курячих або свинячих ніжок, вибирали кісточки для ворожіння у наступний понеділок. А ще додатково готували гречані млинці зі смальцем. Бо за давньою традицією гречані млинці є символом-жертвою Сонцю, яке вже не вміщається в пелюшках (у хмарах) і ось має вийти з них на світ Божий. У народі казали, що Масляна допомагає Сонечку пелюшки скидати та силу набирати.
У понеділок жінки збиралися в гурти і святкували «початок Масляної». Понеділок пеленальний, бо кажуть, що понеділок — переломний день у житті Сонця, бо після понеділка воно починає зростати і з хмар на землю поглядати. У цей день відправляли зранку на цілий день невістку до батьків, а увечері й свекор зі свекрухою вирушали в гості до сватів. За столом у гостях і домовлялися, як провести час, кого й коли кликати в гості. Влаштовували також снігові гори та крижані фортеці.
У вівторок знову жіночі гурти святкували, влаштовуючи забави та розігруючи різні сцени, свекрухи до невісток ходили в гості, дарували полотно «на пелюшки», вихваляли вареники, якими їх невістки пригощали. Свекрухи ніби влаштовували своєрідні змагання у красномовстві, вихваляючи здібності своїх невісток. У багатих людей у дворі брати влаштовували своїм сестрам снігові гори для катання.
У середу особливих обрядодій не відбувалося, люди частувалися млинцями, пригощали сусідів.
Четвер — день гулянь на селі — прощання із зимою, його ще називали «широким», бо гуляння охоплювало всіх. Балагани, крижані гори, гойдалки, катання на санчатах, кулачні бої — ось традиційні розваги, а ще це останній день вихваляння зими, бо наступного дня її будуть проганяти.
П’ятниця, від якої залежатиме щастя та злагода в кожному домі. Так проголошує народна мудрість. «Вареники та коржі поховали до хліба ножі»? А ще: «Вареники та млинці доведуть, що й хліба не дадуть»? У п’ятницю зяті ходили до тещі в гості, урочисто запрошувалися й інші члени сім’ї. За столом не обходилося без жартівливих тостів: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало». Це був натяк, якщо теща була сварливою. У цей день проганяли холод і зиму, а тепло закликали.
У суботу — «проводи», позбувалися всякого сміття, пилу та бруду, закликаючи добрі сили послати до людей сонце й тепло. За традицією посуд, дійсно, вимивається та вичищається від усього масного, брудного для того, щоб радісно та святково зустріти сонце й порадувати його чистотою і блиском. А виставляли посуд на плоті саме в неділю. Годилося також відвідати своїх рідних.
У суботній день існували два способи загадування щастя. Перший: влучити від порога сніжкою в коло, намальоване на воротах. Другий: влучити від порога сніжкою в білу пелюшку, яка висить на воротах, стоячи спиною до них. Хто впорався з таким завданням — той, вважалося, матиме в цьому році щастя. А в переході з неділі сиро-пусної на понеділок жилавий дівчата кидали кісточки, зібрані від холодцю в неділю м’ясопусну. Хто від порога перекине через ворота — вийде заміж, а не докине до воріт — вважалося, помре.
«Проводи Масляної» супроводжувалися різними обрядами: спалення опудала, жартівливі поїзди, співання пісень. Гуляння закінчується, залишається попросити прощення у ближніх за вчинені проти них гріхи, попрощатися з друзями і знайомими, щоб заговітися на весь Великий піст, перейти з млинців і м’ясних страв «на хрін та редьку і білу капусту».
Неділя сиропусна (або «прощена неділя»). Востаннє дозволялося наїстися вареників із сиром, смальцем та сметаною — тому й сиропусна. За традицією люди очищалися не тільки від бруду, а й від своїх гріхів. У понеділок уже було пізно свої гріхи спокутувати: тому саме в неділю люди каялися, просили прощення за кривди. На Полтавщині обходили сусідів і просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, тому годилося «помиритися з тими, хто на цьому світі», і тричі зверталися із словами: «Прости мені!», на що отримували відповідь: «Бог простить… » Після такого діалогу люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна кривда втрачала гріховну суть. У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню конфліктів між людьми, як зараз кажуть, розряджала стресогенну атмосферу, може, тому ще й так казали: «Не вічно ж носити камінь за пазухою». Увечері влаштовували обряд «полоскання зубів». Із цього приводу Брокгауз і Єфрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели таке пояснення: «У Малоросії Масляна закінчується полосканням зубів тому, що існує повір’я, буцімто чорти щоночі потрохи можуть витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами… »
Із цим обрядом пов’язували багато різних прикмет і повір’їв. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав’язати в полотнинку і носити під пахвою до Великодньої всеношної, то, як вважали старі люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.
Прощалися з Масляною такими словами: «Прощай, чесна Масляна, широка бояриня, перепілочки кісточки, цукрові твої уста, солодка твоя мова! Ти ж моя Масляна, червона краса, русява коса, тридцяти братів сестра, сорока бабусь онука, трьох матерів дочка, квіточка-ясочка, ти ж моя перепілочка!»
Якщо люди все робили правильно, то рано-вранці мало вийти ясне сонце. Люди раділи цій прикметі і казали: якщо сонце рано вийде — то весна буде рання, гарна та гожа (отже — зуміли задобрити сонце). А ще люди казали: яка погода на сиропусну — така буде й на Великдень. Дуже доброю ознакою була відлига надворі. Якщо курка води нап’ється — весна засміється. Якщо довгі бурулі — багато меду в дідулі.
І, за традицією, скрині матері-землі відчинялися на Благовіщення. У цей день ви справді можете спостерігати, як сім рослин вийдуть із землі, ніби з відкритої скрині. Цим днем починається життя у природі. А за християнськими віруваннями в цей день Бог приходить на землю — і все починає буяти.
З Масляною пов’язано багато прикмет і повір’їв. Наприклад: якщо півень на Стрітення з калюжі води нап’ється, то господар у цьому році біди набереться. Тобто якщо на Масляну відлига, то ще будуть заморозки. Або: якщо на Стрітення до вечора стане тепліше, весна перемогла зиму, отже, невдовзі зимі кінець, якщо ж стане холодніше, — зима взяла гору, морози ще триматимуться. Яка сиропусна неділя — такий і Великдень.
На Масляну, як і на безліч інших свят, люди ходили до церкви, святили воду, ставили свічки. Вважалося, що свічка, освячена на Стрітення і поставлена перед образами, має велику магічну силу. Таку саму силу приписували й освяченій у цей день воді. Нею лікували різноманітні хвороби.
На Масляницю дівчата ворожили на свою долю. А ще за допомогою ворожінь господарі дізнавалися, яким — врожайним чи ні — буде цей рік.
Це свято також поєднує в собі дві традиції: християнську (народження Ісуса Христа) та язичницьку (народження нового Сонця). Далі люди готувалися до найдовшого, найсуворішого з усіх попередніх — Великого посту, а тому казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала, — якби ж тебе сім неділь, а посту одна». Та що ж поробиш, коли, як стверджує інший афоризм: «Не завжди котові Масляна».
У понеділок жилавий люди запрошували сонце кинути на землю ключі, якими відчиняються скрині землі-матінки. І, бажаючи задобрити сили природи, ходили на могили і зверталися до померлих, просили в них пробачення за похибки в житті. Це було духовне очищення. А через фізичне очищення — через піст, який починався з понеділка жилавого, — люди чекали повернення на землю тепла. Перший день посту починався дуже гострими стравами — і то тільки після полудня: їли буряк із хроном до картоплі в кожушках, терту підсолену редьку, горілку пили та закусували лише капустою, а з мучного їли тільки пісні коржі круглої форми з житнього борошна, які називалися жиланики (жиленики, жилованики), — звідси назва другого понеділка — жиланний (Жилавий, тобто Пісний).