Матейко Ян (Алоїз, 1838-1893)

Матейко Як (Алоїз, 1838-1893) — видатний польський живописець. Народився у Кракові. Закінчив Краківську школу красних мистецтв (1858). Навчався у Мюнхенській (1858) та Віденській (1859) академіях мистецтв. Починаючи з 1860, жив і працював здебільшого в Кракові. З 1973 керував Краківською школою красних мистецтв. Пензлю Я. Матейка належить низка історичних полотен, а також портретів видатних польських діячів. Дослідники його творчості відзначають, що вона позначена глибоким психологізмом, умінням вибудовувати багатопланові композиції своїх картин; історичну правдивість образів. Про творчість його високо відгукувалися І. Рєпін, І. Крамськой, В. Стасов, чимало польських митців. Значна частина його картин, й особливо малюнків, зберігається в музеї «Будинок Матейка» в Кракові. Провідні полотна — в Національному музеї в Варшаві, Краківському університеті, в Ватикані. Зокрема, відомі його картини «Проповідь Скарги» (1864), «Вирок Матейкові» (1867), «Стефан Баторій під Псковом» (1871), «Грюнвальдська битва» (1878), «Річ Посполита Бабінська» (1881), «Коперник» (1873), «Ян Собеський під Віднем» (1883) зберігаються у Ватикані. У творчості Яна Матейка досить талановито репрезентована козацька тематика, події з історії України. Його пензлю належать; портрет Богдана Хмельницького (1875), картини «Богдан Хмельницький з Тугай-беем під Львовом» (1885), «Присяга Богдана Хмельницького в Переяславі» (1886). В архіві художника збереглися начерки до картин з життя Б. Хмельницького, сцени, що відтворюють зустріч Б. Хмельницького з польським королем Яном Казимиром під Зборовом та його переговори з київським воєводою, сенатором Адамом Кисилем. Загалом, у його творчості стільки картин, пов’язаних з козацтвом та українською історією, що їх вистачило б на творчу біографію кількох видатних українських художників. Особливо відзначимо картини «Вернигора» (про козацького лірника, 1884), «Битва козаків з татарами під Балтою», «Привітання степу»; відомі його малюнки «Козак коня напував», «Валка», «Переправа через Дніпро», «Стук, стук у віконечко».