Нелегкий був шлях і українського мистецтва першої половини XIX ст. Воно з трудом виколювалося з чужих форм і шукало собі самобутнього себе вияву.
Поряд з розвитком літератури, а теж із започаткуванням української журналістики, спостерігаємо позитивні прояви у становленні мистецтва. Не зважаючи на мало сприятливі умовини, приходить до організації нового українського театру, а в парі з цим до виявів української духовності в музиці чи малярстві.
В культурному процесі того часу спостерігаємо два прикметні явища: перше, що Україна з її історичним минулим, чарівною природою, життям і побутом народу, захоплює увагу чужинців, а передовсім деяких визначних російських письменників і мистців, в творчості яких подибуємо гарні зразки присвячені українському народові. Ми вже згадували т.зв. українську школу в польському письменстві, а тут годиться пригадати таких російських демократів, приятелів тодішньої України, як К.Ф. Рилєєва (автора поем «Наливайко» і «Богдан Хмельницький»), А.С. Пушкіна (автора «Полтави»), аз визначних композиторів-музиків — М. Глінку, П. Чайковського чи М. Мусоргського. Не можна тут не згадати, що Україна дала світові Миколу Гоголя, який, хай і в російській мові, так поетично оспівав життя рідного йому народу.
Другий, куди важніший для нас процес, це творчість діячів української сцени, театру, музики, архітектури, різьби чи образотворчого мистецтва. Не легкий був труд виплекати саме ті зразки культури, які не мали — академій чи інших подібних осередків-установ. В тодішній е Україні не було вищого учбового закладу, який готував би своїх, українських мистців — музик і т.п. Адептам українського мистецтва приходилось отже користуватись чужими школами в центрах російської чи польської культури.
І так нпр. у вихованні мистців-малярів і архітекторів східної України велику роль відгравала петербурзька Академія Мистецтв (основана 1758 року), а пізніше в 90-их роках XIX ст. і на початках XX ст. теж польська Академія Мистецтв у Кракові.
Якщо говорити про першу, то вона радо приймала талановитих українських малярів, які згодом, здебільша, русифікувались. Саме там, у столиці російської імперії, українського роду мистці збагачували російське мистецтво, зриваючи з шаблонами закостенілого візантійсько-російського малярства, а на його місце впроваджували т.зв. академічний стиль, що доволі довго протривав у російському малярстві. Було це наслідування античних форм, манера прикметна теж для Шевченка як маляра. Петербурзька Академія, хоч не йшла з духом часу, то все таки давала вона мистцям добру професійну підготовку, прищеплювала мистецьку культуру і дозволяла їм розвивати їхні індивідуальні таланти.
Це саме можна сказати про деяких мистців українського походження, що студіювали в вищих польських мистецьких школах, а передовсім у краківській Академії Мистецтв, які згодом, в силу існуючих обставин, ставали на шлях польської культури і збагачували її своїми творами.
Це явище збагачування чужих, а то й ворожих нам культур талантами українських мистців, спостерігаємо майже впродовж сто років, бо аж до вибуху Першої світової війни і часу Визвольних Змагань.
Те саме можна сказати про російський чи польський театри, які були першою школою для кращих українських акторів, що їм згодом пощастило створити передумови для українського національного театру.
Мистецтво першої половини XIX ст. (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)