На нарах інвалідного табору під Магаданом помер у березні 1942-го в’язень-рудокоп, він же математик світового рівня академік Михайло Кравчук. Драматична доля цієї непересічної особистості — показує, як дорого заплатив наш народ за десятиліття політичного терору.
Майбутній світоч науки народився в селі Човниця на Волині 27 вересня 1892 року (в енциклопедіях радянських часів зазначено інші дати — у жовтні, листопаді) . Хлопчик зростав і виховувався у висококультурній сім’ї. Батько, випускник Петровсько-Разумовської академії, працював землеміром. Мати також здобула освіту, була знавцем європейських мов. Основною ж мовою спілкування в родині Кравчуків була українська.
У 1910-му Михайло із золотою медаллю закінчив Луцьку гімназію і став учнем професора Дмитра Ґраве на фізико-математичному факультеті університету св. Володимира в Києві. Навчався блискуче, здобув диплом першого ступеня. Вступив до української студентської громади, що в той час поставило його в один ряд з політично неблагонадійними підданими Російської імперії.
у 25 років він став приват-доцентом Українського народного університету, вніс свою лепту в заснування фізико-математичного факультету. З 1921 року — професор Київського інституту народної освіти (КІНО), а потім — Політехнічного інституту. Стрімкою була наукова кар’єра: у 33 роки — доктор наук, у 37 — дійсний член Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Упродовж 10 літ очолював Комісію математичної статистики ВУАН (1923—1933), потім до 1938-го керував відділом математичної статистики Інституту математики. Його наукові праці визнано у світі: Кравчука обрали членом математичних товариств Франції, Німеччини, Італії. Сенсаційною назвали його доповідь на Міжнародному конгресі математиків у Болоньї (1928): український дослідник вніс принципові новації в теорію ймовірності.
Помітними були здобутки вченого в галузі алгебри й математичної логіки. Його творча спадщина — більш як 180 наукових праць, із них 10 монографій. Професор Кравчук першим в Україні запропонував проект математичної й алгебраїчної термінології мовою титульної нації. З його участю працівники Інституту української наукової мови видали тритомний математичний словник. Міцні творчі контакти мав академік з Українським науковим товариством у Львові, тамтешніми колегами Чайковським, Левицьким, Заріцьким (батьком Катерини Заріцької — коханої Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, яка в підпіллі керувала групою його зв’язкових).
Останнє десятиліття «вільного» життя вченого минуло в протистоянні більшовицькій тоталітарній системі. Українізація, що тривала недовго, закінчилася, як відомо, цькуванням національно свідомої інтелігенції. Уже наприкінці 20-х чекісти готували показову політичну розправу над 45 представниками інтелектуальної еліти України, активними учасниками розбудови суверенної держави 1917—1920 років.
Навесні 1930-го в Харкові розпочався процес у справі міфічної «Спілки визволення України». Тогочасний керівник ДПУ УСРР Всеволод Балицький в одному з інформаційних повідомлень у ЦК КП(б)У зазначав, що організація єднала антирадянськи настроєну інтелігенцію, колишніх учасників петлюрівського руху, діячів автокефальної церкви та представників куркульства… У 1930—1931 роках більшовики дуже активно відправляли селян у так зване «куркульське заслання». За підрахунками російських вчених, на спецпоселення в той період було відправлено загалом 381 173 сім’ї (1 803 392 осіб). Найбільше сімей — понад шістдесят тисяч — виселено з України на Урал, у Північний край, Сибір (Віктор Земсков. Спецпоселенцы в СССР, 1930—1960. — М.; Наука, 2005).
«Почесну» роль у громадському обвинуваченні на сфабрикованому політичному судилищі запропонували Михайлові Кравчуку, сподіваючись на ефект від виступу знаного вченого, який не приховував українофільства. Серед обвинувачів були представник Всеукраїнської ради профспілок Панас Любченко, академік Олексій Соколовський, письменник Олекса Слісаренко. Професор Кравчук до Харкова приїхав, але на засідання суду не пішов (у письмовому повідомленні зазначив: через хворобу). Цього було досить, щоб потрапити до резерву прийдешнього «Великого Терору» Утім, гірка чаша не обминула й деяких «законослухняних» учасників судового процесу: Олексу Слісаренка 1935 року відправлять на Соловки, а відтак розстріляють в урочищі Сандармох у Карелії Панас Любченко, звинувачений у націоналізмі в період «великої чистки», заподіє собі смерть.
Компромат на Михайла Кравчука збирали ще з 1929-го. Свідчення щодо нього вибивали із проректора КІНО, відомого історика-марксиста Йосипа Гермайзе, директора Інституту транспортної механіки академіка Петра Супруненка, директора Інституту демографії академіка Михайла Птухи… З десяток науковців чекісти примусили свідчити проти Кравчука. Але найболючішим моральним ударом стала розгромна стаття, вміщена 14 вересня 1937 року в газеті «Коммунист». У позу Катона став учитель, академік Дмитро Ґраве. Пасквіль «Академік Кравчук рекламує ворогів» був публічним обвинуваченням у підтримці «фашистських наймитів». Ученого всіляко шельмували («Розіпни Його!») в інших ідейно витриманих публікаціях, в нього «кидали камінням» на загальних зборах Інституту математики…
Арештували Кравчука 28 лютого 1938 року в його київській квартирі на нинішній вулиці Лютеранській. Півроку тримали в Лук’янівській в’язниці. Протоколи допитів скомпонували після трьох місяців перебування академіка за ґратами. Згодом у листі до Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1939-го вчений опише умови, що змусили його признатися до вини у злочинах, яких не скоїв: погрози арештувати і знищити родину, нічні допити, позбавлення сну впродовж 11 діб, «заходи безпосереднього фізичного впливу». І все це на тлі загострення хвороби (серце)… Підслідний не раз відмовлявся від показань, намагався довести абсурдність обвинувачень, хоча й розумів, що політичні справи «шиються» за наперед складеним сценарієм і жертви наклепів — приречені…
Зв’язки зі львівськими вченими слідчі НКВС обертали на звинувачення у шпигунській діяльності на користь Польщі. Йому ставили за провину участь у міфічній антирадянській українській націоналістичній організації, яка нібито замишляла насильницьке повалення радянської влади й утвердження в Україні фашистського ладу, приписали вербування членів цієї «організації», підривну контрреволюційну роботу на культурно-ідейному фронті тощо. На півгодинному судовому засіданні без участі захисту 22 вересня 1938 року Михайлові Кравчуку винесли вирок: двадцять років позбавлення волі з поразкою в політичних правах на п’ять років…
Далі був Магадан. Зі «столиці колимського краю» невільника відправили етапом до найстрашнішого табору тих згубних місць — Мальдяка, де видобуток вручну золотої руди становив щодня півтори тонни на людину. Академік працював з кайлом вибійника… Але й ці нелюдські умови не вбили в ньому науковця: на обривках паперу він щось занотовував, креслив. Не самим лише хлібом живе людина: дружині Есфірі Йосипівні в’язень повідомив, що зробив відкриття, яке стало плодом його 20-річної праці. Про цей вбитий у серце академіка цвяшок жінка напише в червні 1945-го наркомові держбезпеки УРСР Сергієві Савченку. На жаль, «табірна теорема» так і не стала надбанням світової науки…
З-поміж учнів Михайла Кравчука були майбутні піонери підкорення космосу — генеральний конструктор ракетно-космічних систем Сергій Корольов і творець першого в країні турбореактивного двигуна академік Архип Люлька. Інтелект ученого сповна послужив би для добра Батьківщини й у роки Другої світової, і по війні. Але… Коли нацисти, здобувши Україну, взяли в облогу «серце народів, мозок землі» (це образне визначення дав столиці СРСР поет Максим Рильський), на Далекому Сході в люті морози хворий на цингу академік із розпухлими ногами рубав породу…
Здоров’я вченого дедалі погіршувалося, його перевели до окремого табірного пункту для інвалідів — на 72-му кілометрі. Ранком 9 березня 1942-го наглядач, що гнав рабів ГУЛАГу «давати країні золото», зі свідчень інших в’язнів, тричі вдарив металевим ціпком Кравчука, який, здавалося, не міг підвестися з нар. Але то вже було неживе тіло… В архівній кримінальній справі зберігся акт, яким засвідчено:
«…13 марта с/г погре-бен умерший 9 марта з\к Кравчук Михаил Филиппович, л[ичное] д[ело] № 238943, зарыт на глубине 1,5 м головой на Запад от зоны, 1250 м на север».
Тільки 15 жовтня 1956 року, після 18 років клопотань дружини і колег-учених. Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок у кримінальній справі Михайла Кравчука за відсутністю складу злочину.
У наш час літератор Микола Сорока написав першу біографічну повість про академіка. Завдяки старанням професора кафедри вищої математики Національного технічного університету України «КПІ» Ніни Вірченко щороку проводиться Міжнародна наукова конференція імені академіка М. Кравчука. З нагоди 100-річчя від дня народження вченого його ім’я внесено ЮНЕСКО до календаря знаменних подій і дат, пов’язаних з життям видатних діячів у сфері освіти, науки та культури.