До храму Кліо капітан держбезпеки Михайло Матвєєв увійшов, як хрестоматійний Герострат, — з чорного ходу. Упродовж ночі він власноруч убивав понад дві сотні людей, серед яких були аристократи духу…
У1937-му в Радянському Союзі часто лунали постріли. Розстрілювали з револьверів і гвинтівок. Масово і поодинці. На полігонах і в підвалах. Удень і вночі. Без суду і слідства, за рішеннями трійок, двійок, колегій…
Убивали військовиків і цивільних, безпартійних і партійців, неписьменних і вчених, богомільних і атеїстів, чоловіків і жінок, старих і малих…
Згодом це божевілля історики назвуть Великим терором.
Карельська Голгофа
Виконавець смертних вироків Михайло Матвєєв опанував «ремесло» у 26 років — з 1918-го, тобто швидко після створення надзвичайних комісій. Згодом криваві хвилі терору винесли професіонального ката у правофлангові боротьби з контрреволюцією. Восени 1937-го очолювана ним бригада впродовж п’яти ночей виконала рішення особливої трійки Управлін людей скидали по одному до заготовлених великих ям. Матвєєв особисто стріляв кожному в голову.
Ось так із приречених на страту 1116 соловецьких в’язнів убили 1111. Чотирьох з різних причин відправили в інші в’язниці, один помер у лікарні ще до екзекуції… Кат Матвєєв, відсвяткувавши 20-річчя більшовицького перевороту, 10 листопада доповів Гаріну про виконане завдання.
Вочевидь, повернувшись з відрядження, Матвєєв доповів у Ленінграді й про труднощі, які доводилося долати у процесі проведення розстрільної акції: велика кількість в’язнів, складний шлях до місця страти, спроби втеч тощо. Можливо, саме тоді було вирішено наступний етап соловчан розстріляти вже не в Карелії, а десь ближче до міста на Неві.
Кат-орденоносець
Хто він і звідки, цей Матвєєв? Якого роду-племені? Чи міг «…понять в сей миг кровавый, на что он руку поднимал» ?
Недоук із Новгородської губернії (с. Волосово Боровичеського повіту) народився 1892 року. Закінчив два класи сільської школи. З лютого 1917-го — у лавах пітерських червоногвардійців. Тоді ж його жорстоко побили («нанесено было до 20 ударов тупым оружием») і це, можливо, вплинуло на психіку майбутнього дзержинця.
На службі в ЧК не вирізнявся ні розумом, ні здібностями. Вважався майстром лише в одній справі — розстрілював «быстро, точно и толково». Був членом Російської комуністичної партії із січня 1918-го. Писав у анкеті, що за національністю він інтернаціоналіст. Мав дружину і двох синів (відомості з особової справи Матвєєва М. Р. Петроградської губернської організації РКП(б), 1923 рік). Особисто брав участь у розстрілах до 1933-го з перервою (1923—1927). Потім його підвищили до заступника начальника Ленінградського облуправління ОДНУ (з адміністративно-господарської частини), тому «виконавчу» справу Матвєєв передав своєму наступникові — Полікарпову. Останній розстріляє в Ленінградській області другий етап невільників Соловецької тюрми (понад 500 душ), а згодом — після арешту наставника — старший лейтенант держбезпеки Олексій Полікарпов 14 березня 1939 року заподіє собі смерть, залишивши листа начальникові УНКВС Сергієві Гоглідзе («Тов. Комиссар, я же не виноват в том, что мне давали предписания, я их исполнял, ведь моє дело в зтом отношении исполнительное…»).
у період масових репресій 1937—1938 років Матвєєва заохотять цінним подарунком і нагородять… орденом Червоної Зірки. А в березні 1939-го ревного борця з контрреволюцією і ще декількох таких, як він, виконавців-садистів віддадуть під суд за перевищення повноважень — тобто за знущання над в’язнями.
Вирок — 10 років таборів — на певний час змінив життя Матвєєва, але вже після нападу нацистської Німеччини на СРСР ката-орденоносця звільнили з Волзького табору. Виконавець і далі працював «за фахом».
Цей незамінний кадр щасливо пережив воєнні й повоєнні лихоліття, уклав шлюб з естонкою (це не сподобалося керівництву «органів»), вийшов на пенсію і на схилі віку був у пошані як ветеран. Упокоївся на початку 1970-х, трохи не доживши до свого 80-річчя.
Послідовники «інтернаціоналіста»
Справу «ленінградської бригади» продовжили в Карелії колеги Матвєєва — працівники 3-го відділу Біломорсько-Балтійського комбінату (ББК) НКВС Шондиш і Бондаренко, командир опердивізіону позавідомчої охорони ББК Миронов, оперуповноважений Волков та інші. Як зазначав дослідник Іван Чухін (нині покійний), загалом у хроніці, складеній тільки на підставі актів про виконання вироків, згадується 47 виконавців — працівників НКВС Карельської АРСР і ББК НКВС СРСР. Кати Шондиш і Бондаренко 20—21 січня 1938 року, як видно з актів, розстріляли 685 (!) осіб. Фізично це можливо, мабуть, лише з кулемета…
«На операции по приведенню приговоров в исполнение в качестве холодного оружия применялись две деревянные палки-колотушки и две железнью остроконечные трости, — зазначено в архівних матеріалах слідства. — Зтими предметами без малейшей надобности в следственном изоляторе и в автомашине по пуги следования Бондаренко, Шондыш, Миронов и поощряемые ими Кармышев и Родионов избивали заключенньїх. На месте приведення приговора в исполнение осужденньїе <…> вьісаживались на снег раздетьіе до нижнего белья и избивались деревянннми палками и заводньїми ключами от грузовьіх машин <…> МИРОНОВ, следуя с осужденньїми на автомашине, ОДНОГО из НИХ проколол насквозь железной трос-тью, а другого, выполняя также преступное распоряжение Плец[а], удушил полотенцем…».
Миронов, намагаючись виправдати звірства, нарікав на умови, в яких бригаді доводилося працювати й забезпечувати таємність операції: «С 10/ХІ-37 года по январь месяц 1938 г., по приказанию начальника 5-го отделения 3-го отдела ББК НКВД — БОНДАРЕНКО, я был привлечен в качестве рабочей силы в опербрига-ду, возглавляемую БОНДАРЕНКО и зам. начальника 3-го отдела ББК — ШОНДЬІШ[ЕМ], по приведенню в исполнение приговоров над осужденными к ВМН (высшая мера наказания. — Авт.). Обстановка, в которой я и другие лица работали во время операции, не соответствовала своєму назначению, т. к. изолятор, где подготовляли осужденных к отправке на место приведення в исполнение приговоров, был деревянным, в результате чего малейший крик осужденных мог отразиться на лиц[ах], сидящих в изоляторе, осужденньїх к ВМН. Дорога, по которой возили осужденных к месту приведення в исполнение приговоров, протяжением в 16 километров, была очень оживленной, т. к. по ней ходятлюди, автобуси и автомашины…».
Кримінальну справу проти Шондиша, Бондаренка та інших працівників 3-го відділу ББК НКВС порушено за фальсифікацію слідства, знущання над в’язнями та розкрадання речей репресованих. У травні 1938-го згадані двоє чекістів опинилися за ґратами, а згодом взято під варту й засуджено Миронова, Долинського, Плєца, Андрієнка, Волкова, Родіонова. Наприкінці травня 1939-го Військовий трибунал виніс Шондишу й Бондаренку вирок — найвища кара. Того ж року 20 жовтня їх поставлять до стінки в петрозаводській в’язниці.
Стріляли обабіч частоколу
…Відвідавши вперше наприкінці 1990-х років Медвежогорськ, я розшукав місце, де був колишній слідчий ізолятор ББК. За високим дерев’яним парканом-частоколом, як гадалося, мав стояти барак, з якого Матвєєв вивозив на розстріл соловчан. Коли я спробував підійти з відеокамерою до паркана, мене затримали озброєні вартові з вівчаркою. Виявляється, там і нині міститься установа пенітенціарної системи Російської Федерації. Під «конвоєм» мусив іти до кабінету якогось начальника на прізвище Косянчук. Пояснивши нежданому «землякові», що я не ворожий шпигун, а український журналіст, відбувся тільки «устным внушением».
Відтоді в поїздках до Карелії, минаючи горезвісний частокіл, оздоблений колючим дротом, за кожним разом згадую і хресний шлях соловецьких мучеників до урочища Сандармох, і життєву стежку того, хто стріляв, і долі тих, чию волю виконував кат Матвєєв.
І ще — думаю; чому й досі за тим частоколом хтось сидить, а не розміщено, скажімо, меморіальну експозицію? Хай би там, за парканом, як у музеї, розповідали про жертви Великого терору і про тих, хто складав списки «контрреволюціонерів» на Соловках, хто підмахував протоколи трійки в «колисці революції» і хто хазяйнував на Луб’янці.
Голова особливої трійки Управління НКВС Ленінградської області Леонід Заковський (Генріх Штубіс) у квітні 1938-го поїхав керувати Куйбишевбудом, та вже влітку за вироком Військової колегії Верховного Суду й цього чекіста розстріляли в Москві (у посмертній реабілітації відмовлено) за безпідставними звинуваченнями у шпигунській і контрреволюційній діяльності. Розстріляно також дружину, сестру та брата Заков-ського. Прокурора Бориса Позерна — члена трійки — розстріляли в лютому 1939-го в Москві. Ще один із трійки Володимир Гарін (він же Іван Жебенєв), навесні 1938-го переведений з обласного УНКВС на посаду начальника табору в Карелії, у квітні 1940-го за дивних обставин помер. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі. Того ж року 4 лютого поставили до стінки колишнього всесильного наркома Миколу Єжова…
Всілякі приблуди-гнучкошиєнко-ви й тепер не втомлюються «нагадувати» українцям, під чиїми прапорами вони «здобудуть людських прав». Таким «інтернаціоналістам» із матвєєвським менталітетом відповім словами з екс-Союзного, а згодом компартійного гімну:
Нас мали за рабів негідних…
Доволі кривди і образ!
Ці рядки «Інтернаціоналу», я подумав, можуть бути навіть епіграфом до статті. Якщо не знати, з якого вони контексту.