На початку XIII ст. татаромонголи пiд проводом Чiнгiсхана (1155-1227) розпочали небачено обширнi i швидкi завоювання в Китаї, Середнiй Азiї, Персiї. Десятки держав i тисячi квiтучих мiст лягли в руїнах.
У 1222 р. татари вдерлися в чорноморськi степи i розгромили половцiв на Сiверському Донцi. Безпосередня загроза нависла над князiвствами Русi. Половецький хан Котян звернувся за допомогою до руських князiв. Прийнявши рiшення про спiльний виступ i зiбравши величезне вiйсько з полкiв київських, галицьких, чернiгово-сiверських, смоленських, курських, володимиро-суздальських та половецьких загонiв, союзники пiд проводом Мстислава Удалого, з яким пiшов i князь Данило Романович, рушили на заднiпрянський Низ. Проте внаслiдок неузгодженостi дiй руських князiв i половецьких воєначальникiв у вирiшальнiй битвi на Калцi (1223) їхня армiя зазнала цiлковитого розгрому.
Землi Русi лежали вiдкритими i беззахисними перед татарським вiйськом. Поразка у битвi на Калцi значно послабила руськi князiвства, посiяла панiку i зневiру. Проте татари, обмежившись спустошенням Заднiпрянщини i Поволжя, повернули на схiд. Невдовзi помер Чiнгiс-хан (1227) i це вiдстрочило катастрофу для Русi та iнших країн Європи на десять рокiв.
У 1236 р., зiбравши величезне вiйсько, онук Чiнгiс-хана Батий рушив походом на Європу. Пiд ударами татаро-монгольської орди першою впала волзько-камська Болгарiя, завоювання якої було завершено навеснi 1237 р. Восени цього ж року загони Батия вторглися у Рязанське князiвство. Пiсля п’ятиденної облоги впала Рязань, було пограбовано всi цiнностi, спалено мiсто й знищено його жителiв.
З лютого 1238 р. монголи оточили Володимир i 7 лютого, пробивши у кiлькох мiсцях стiни, увiрвалися в мiсто. Вони спалили соборну Успенську церкву – перлину пiвнiчного зодчества, де знайшли останнiй притулок великокняжа сiм’я, «множество бояр и народа». Мiсто було розорене, населення знищене. Невдовзi бiля рiчки Ситi зазнали поразки вiйська володимирського князя Юрiя Всеволодовича i його брата Святослава.
Дiйшовши до Новгорода, загони монгольської кiнноти повернулися до табору з головними силами, оскiльки для здобуття такого укрiпленого i багатолюдного мiста самої лише кiнноти було недостатньо. Повернувши на пiвдень, татаро-монгольськi вiйська пройшли схiдними околицями Смоленської i Чернiгiвської земель. Навеснi 1239 р. Батий рушив на лiвобережне Поднiпров’я. 3 березня 1239 р. пiсля короткотривалої облоги був взятий Переяслав. «Татарове взяша Переяславль Рускыи и епископа убиша и люди избиша, а град пожгоша огнем», – зазначає лiтописець. Восени така ж доля спiткала Чернiгiв. Його захисники вiдчайдушно оборонялися, проте пiсля запеклого бою татари увiрвалися у мiсто, «град пожегше и люди избиша й монастыре пограбиша». Були розоренi мiста по Деснi i Сейму – Путивль, Глухiв, Вирь, Рильськ та iншi. Вся Чернiгiвщина i Переяславщина лежали сплюндрованi ворогом.
Восени 1240 р. Батий, який пiдiйшов до Києва «въ силh й тяжьцh, многомъ множьством силы своей», оточив його з усiх бокiв. Татари увiрвалися в мiсто з пiвдня через Лядськi ворота. Оборонцi зумiли зачепитися за наступну лiнiю укрiплень. Однак поблизу Софiйських ворiт ворог прорвався до центральної частини мiста. Заключним актом трагедiї стало зруйнування Десятинної церкви, де зiбрались останнi захисники Києва на чолi з хоробрим воєводою Дмитром, поставленим Данилом Галицьким.
Татари пiддали мiсто страшенному руйнуванню. Францисканський монах Плано Карпiнi, який проїздив через Київ у 1246 р., свiдчив, що пiсля погрому в ньому залишилося лише 200 дворiв. Проте продовжували дiяти Софiйський i Михайлiвський собори, Видубецький i Печорський монастирi. Плано Карпiнi пише про iноземних купцiв, яких вiн бачив у Києвi вiдразу пiсля розгрому. Життя у мiстi не припинилось, але вповнi воно вiдродилося лише через багато десятирiч.
Мiж тим, татаро-монгольськi загони рушили вглиб Волинської землi i далi в Галичину. Один за одним пiд ударами ординцiв падали захiдноукраїнськi мiста – Володимир, Галич, Звенигород та iншi. Проте рiшучий опiр вчинили вороговi жителi Кремiнця, Холма, Данилова; цi мiста Батий так i не спромiгся здобути. Саме у добре укрiплений Холм було перенесено столицю Галицько-Волинського князiвства.
Наступним етапом завойовницького походу Батия було вторгнення в Польщу, Угорщину, Чехiю, Словаччину та Трансильванiю. Однак продовжувати просування вглиб Європи орда була не в силi, оскiльки її знекровили бої на Русi. У 1242 р. пiсля звiстки про смерть великого хана Удегея Батий вивiв свої вiйська у пониззя Волги, де заснував нову державу – Золоту Орду.