Монументальне малярство становить порівняно менш відому сторінку історії українського мистецтва другої половини XV — першої половини XVI ст. Опосередковані дані вказують на можливість певного звуження сфери його поширення.
Це була зворотна сторона розвитку ансамблю в станковому малярстві. Проте і за несприятливих умов монументальне малярство продовжувало розвиватися.
Лише писемні джерела свідчать про тяглість традиції монументального малярства у Києві. Тут мали місце такі значні роботи, як декорація 1470 р. інтер’єру відбудованого Успенського собору Києво-Печерського монастиря, що його київський князь Семен Олелькович, за свідченням літопису, «казал вималевати от верха и до земли» 6.
Найактивнішим осередком монументального малярства виступає Перемишль — більшість збережених чи бодай віднотованих у писемних джерелах фрескових ансамблів виводяться з його середовища, що свідчить про продовження і на місцевому ґрунті традицій першої половини століття. Найраніші фрески, які можна пов’язувати з цим середовищем, виконані близько перелому XV — XVI ст. у перебудованій Онуфріївській церкві монастиря у Посаді Риботицькій. З ансамблю вціліла декорація вівтарної частини храму і лише незначні фрагменти в наві. Система риботицької декорації має традиційний для тогочасного мистецтва православного світу характер й у відповідності з вимогами літургії включає сцени євхаристичного циклу — «Літургію святителів», «Причащення апостолів», «Тайну Вечерю», «Умивання ніг», а також композицію «Недремне око» 7.
Розвиток перемишльського монументального малярства потверджують як пам’ятки, так і документальні матеріали з-перед середини XVI ст.: з цього часу збереглися фрагменти одного фрескового ансамблю й відомості про декорацію двох втрачених храмів. З трьох згаданих малярських комплексів два датовані. Перший — фрески перемишльського кафедрального собору Різдва Іоанна Хрестителя, відомі з візитації 1767 р. Собор був розписаний близько 1543 р.; за свідченням візитатора, на його стінах зображено «сцени з біблійної історії Старого і Нового Завіту та життя і діянь святих» 8.
1547 р. перемишльський православний єпископ Антоній Радивиловський зафундував малярську декорацію давньої Преображенської церкви монастиря в Спасі поблизу Старого Самбора. її існування засвідчене вцілілим текстом фундаційного напису 9, який є важливим свідченням опіки над монументальним малярством з боку владичої кафедри та ролі перемишльського середовища у розвитку традиції монументального малярства.
Одночасно, очевидно, ті самі майстри виконали малярську декорацію Онуфріївської церкви Лаврівського монастиря, з якої збереглася частина фресок у бабинці. Розташовані на периферії системи декорації храму, вони включають пояс декоративних платів, сцени Акафисту Богородиці, півпостаті святих у медальйонах та зображення двох Вселенських соборів. Фрески позначені посиленням графічного начала, акцентуванням контурної лінії та декоративним трактуванням форми. Стилістично вони близькі до ікон середини століття, особливо до «Поклоніння волхвів» з церкви Собору Богородиці в Бусовиськах (НМЛ).
На Поділлі в цей час виконано декорацію церкви Покрови Богородиці в Сутківцях, від якої частково збереглося орнаментальне малювання склепіння. В процесі відновлення замку в Хотині після турецького зруйнування 1538 р. між 1541 — 1546 рр. розмальована замкова каплиця, у якій сучасними дослідниками виявлено фрагменти декількох фігур та орнаментів.
На Волині пам’яток тогочасного монументального малярства не збереглося, проте воно продовжувало розвиватися, на що вказує документальна згадка про «подписування» новозбудованої (1545) церкви Святого Дмитрія в окольному замку Луцька 10.
Найбільший ансамбль фресок цього часу зберігся у Воскресенській церкві в Лужанах поблизу Чернівців. Вони виконані на замовлення боярина Федора Вітолти, який 1453 р. придбав село, й, очевидно, незабаром відновив церкву та її малярське оздоблення.
Якщо наприкінці XIV — у першій третині XV ст. українські монументалісти чимало працювали поза межами українських земель, то в рамках розглядуваного періоду цей аспект їхньої діяльності йде на спад. Єдиний відомий його приклад дає виконана 1470 р. декорація каплиці Святого Хреста в кафедральному соборі на Вавелі у Кракові, замовником якої був король Казимир IV. Розміри приміщення не давали змоги розгорнути повний ансамбль декорації інтер’єру — його складові частини подано у скороченій редакції. Технікою фрески виконано фігури ангелів на склепінні, окремі сцени христологічного й богородичного циклів та півпостаті і постаті святих 11.
Про монументальне малярство європейської традиції відомо мало. Розвиток мережі парафіяльних костьолів та монастирів створював необхідні передумови для його поширення, проте єдиною оригінальною пам’яткою є фрагмент декорації парафіяльного костьолу у Дрогобичі із зображенням св. Христофора на орнаментальному тлі, який засвідчує притаманне тогочасній культурі своєрідне переплетення традицій пізньої готики та Відродження.
Інший напрям монументального малярства на українських землях пов’язаний з діяльністю майстрів вірменського походження. Його пам’яткою є фреска в амбразурі вікна Вірменського собору у Львові з погруддям Христа, постатями євангеліста Іоанна з Прохором та апостола Якова з донатором — мабуть, це залишок ансамблю, виконаного після пожежі міста 1527 р.