Московський похід королевича Владислава (1618). — Похід, здійснений польським королевичем Владиславом (сином короля Сигізмунда III, майбутнім королем Польщі Владиславом IV), щоб оволодіти російським престолом. 20 вересня 1618 року 30-тисячна польська армія (20 тисяч в якій становили українські козаки, на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним) підійшла до Москви. Поляки стали табором поблизу містечка Тушино, а козаки — поблизу Донського монастиря. Російське військо виступило, щоб дати козакам бій, але поводилося воно настільки боягузливо, що козаки досить легко розвіяли його, значну частину при цьому перебивши. Навіть російські літописні джерела змушені були засвідчувати, що на росіян «напав такий страх», що вони без бою пропустили українських козаків до Тушинського табору. А перед цим українські козаки вже здобули укріплені міста Єлець, Михайлів, Данков та інші. Коли вони наблизилися до Серпухова, назустріч їм вийшла московська рать під командуванням прославленого князя Пожарського. Але щойно українські козаки розпочали навальну атаку, як донські козаки кинулися врозтіч, а решта війська почала відходити. Сам Пожарський раптом виявив, що він тяжко захворів і, по суті, втік до Москви. Після цього командування перейшло до князя Григорія Волконського. Але й цього разу спроба зупинити українських козаків ні до чого не призвела: військо було розбите. Востаннє цар спробував зупинити полки Сагайдачного поблизу Донського монастиря, але знову на російське військо напав отой дивний жах, який змусив одних ціпеніти і гинути під ударами козацьких шабель, інших — утікати.
Польський табір у цей час перебував в облозі, отож поява українських козаків була для поляків порятунком. Спочатку шляхетні полки ударили на Арбатські ворота, але стрільці, на чолі зі стольником Микитою Годуновим (понад 400 осіб), відбили цей напад, тоді поляки почали штурм Тверських воріт, але й там досягти певного успіху не змогли. А тим часом на Арбатські ворота ударили українські козаки. Один із штурмових загонів розламав сторожову браму, і козаки увірвалися туди. Та коли вже, здавалося, ніяка сила не здатна була зупинити українських козаків, гетьман Сагайдачний наказав припинити штурм і відвів свої війська від стін Москви. У цього відступу є одне пояснення: гетьман розумів: якщо він допоможе полякам оволодіти Москвою, витвориться могутня польсько-російська імперія, здолати яку українському козацтву вже буде важко. Отож краще буде, якщо Польща й Росія існуватимуть порізно, конкуруючи одна з одною.
Відчуваючи, що в них нема сил, щоб здолати гарнізон Москви, і взагалі, утримати таку величезну державу під своїм контролем, поляки розпочали переговори. Прискорила їх та обставина, що в цей час Річ Посполита вела війну з Туреччиною, і вже знову йшлося до війни зі Швецією. Завершився похід королевича Владислава Деулинським перемир’ям, згідно з яким сторони пообіцяли чотирнадцять років не воювати одна з одною. До Польщі відходили значні території з містами Смоленськом, Новгород-Сіверським, а також уся тодішня Чернігівщина.