Московські статті (1665)-договір, укладений 11 жовтня 1665 між гетьманом Лівобережної України Іваном Брюховецьким та урядом Московії. До підписання цього договору взаємини між Лівобережною Гетьманською Україною та Московією визначалися Переяславськими статтями 1659, у відповідності з якими моє-ковські війська базувалися лише в Чернігові, Переяславі, Ніжині, Умані та Брацлаві, а царські воєводи займалися лише справами безпеки та забезпечення своїх військ. Різко погіршилася ситуація після підписання Московських статей 1665. До речі, ініціатором їх підписання був сам Брюховецький, умови теж пропонував він. Прибувши разом із десятком козацьких старшин до Москви, він, аби зміцнити своє власне становище в Гетьманщині та закріпити права відданих йому старшин, домігся того, щоб російські гарнізони з’явилися ще в багатьох інших містах, зокрема, в Новгороді Сіверському, Каневі, Полтаві, Гадячі, Острі, Кременчуці і, що найбільше вразило запорізьких козаків, які й так ставилися до Івашки Брюховецького (як його називали в Московії) з нелюбов«ю, — що той домігся, аби російський гарнізон з’явився у Кодаку, де в такий спосіб міг контролювати Запорізьку Січ.
Впавши в раж власного холопства та холуйства, І. Брюховецький цілковито поневолив, загнав Лівобережну Україну в колоніальний гніт Росії, з власної ініціативи дозволивши, щоб віднині всі податки з торговців, селян та міщан для царської казни збирали самі російські воєводи; вони ж здобули право втручатися в усі місцеві, суто українські справи. Митрополит Київський тепер мав призначатися московською патріархією, зі згоди царя, і підпорядковуватися безпосередньо московському патріархові. Магдебурзьке право українським містам теж мав надавати російський цар. Всі українські міста й села оголошувалися володінням російського царя і повинні були платити відповідні податки царській казні, від яких поки що звільнялися лише козаки. Характерним був і підпис Івашки Брюховецького під цим документом: «Великого государя. Вашої Царської Пресвітлої Величності холоп’я, гетьман Іван Брюховецький, вірного Вашої Царської Пресвітлої Величності Війська Запорізького, замість всього Війська Запорізького підписую своєю рукою». Цей договір є страшним прикладом бездержавницького, «малорассєйскаго» холуйства та беззастережного русофільства, яке, на жаль, дожило в політичних реаліях України до наших днів. Причому найганебніше, що при цьому Брюховецький підписався від імені Війська Запорізького, хоча не мав на це ні юридичного, ні морального права.