Ще в дуже далеку давнину музика — пісня — танець були дуже важливими атрибутами життя слов’ян: підчас праці, в воєнних походах, підчас свят і ритуальних обрядів, вони грали на різних інструментах та танцювали при тому, чи співали відповідних пісень.
Грецькі історики і мемуаристи-хронікарі часто згадують про музичне мистецтво чи то скитів, чи пізніших слов’янських племен над Дніпром. Високий рівень музичної культури стародавніх греків залишив по собі слід так на пізнішій Візантії, як і на сколонізованих греками територіях. А втім і незалежно від цього могли розвинутися у слов’ян власна обрядова музика і хорове чи танкове мистецтво. Отже була музика теж у стародавній Україні важливою ділянкою мистецтва.
Якщо йдеться про інструменти, то з прадавніх часів були відомі нашим предкам сопілки і дуди, які збереглись в народній музичній культурі до наших часів, а теж дерев’яні труби, флейти, роги, пищалі, бубни чи струнні інструменти як гуслі. Про існування цілого асортименту музичних інструментів у давніх русичів писав теж відомий дослідник нашої давнини М. Костомаров.
І хоч ніякі записи світської музики не залишились, проте, на підставі літературних чи літописних згадок, а теж фресок у Софійському соборі, знаємо, що вони виконувались в різних обставинах життя. Отже і репертуар мусів бути різноманітний (танковий, релігійно-обрядовий чи лицарсьіко-героїчний). Найчастіше подибуємо згадки про „співання слави князям”, про їх воєнні походи й подвиги (як от у «Слово про Ігорів похід»), а навіть є згадки про поетів-скоморохів та виконавців таких творів, як от „віщий Боян” (у цьому ж «Слові»), чи співець Митуса з XIII ст. Зокрема велике примінення мали музичні інструменти при війську і творили частину боєвого виряду (…..Куряни . . . під трубами повиті”. . .„труби трублять в Новгороді … у «Слові про Ігорів похід»).
Зображення музикантів-скоморохів бачимо на фресках Софійського собору, які теж показують нам фрагменти тодішнього побуту. Отже можна догадатись, що при княжих дворах існували капелі музикантів, танцюристів-співців, як теж на дворах княжої знаті. Зокрема дуже популярними були скоморохи-весельчаки, які були представниками народної музики й народного сценічного мистецтва. Традиція давніх скоморохів збереглася подекуди в обряді українського весілля. Вони були теж учасниками народних гулянь у святкові дні і неділі.
З прийняттям християнства прийшла до нас церковна музика, яка мала спершу виключно візантійський характер, а першими учителями її були греки-професіоналісти. В парі з візантійським стилем поширювався теж, дещо відмінний, болгарський стиль. Згодом починає формуватись типічна українська церковна музика, яка виросла в Києво-Печерській лаврі і звідтіль розповсюдилась на інші українські землі.
Музика Київської Русі (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)