Пошуками мирного і справедливого співіснування народів і держав світу віддавна переймалися найкращі уми людства. Досвід історії переконливо свідчить, що найбільш ефективним, надійним засобом підтримки міжнародного миру і національної безпеки є система колективної безпеки. Стабільний розвиток усіх націй може бути досягнутий лише спільними зусиллями всіх держав, шляхом утвердження принципів рівноправного партнерства і взаємної поваги.
Найяскравіше це продемонструвала Друга світова війна. Для відвернення нової світової катастрофи, для збереження і зміцнення миру шляхом розвитку міжнародного співробітництва 51 країна світу зголосилася утворити своєрідний Всесвітній парламент — Організацію Об’єднаних Націй (ООН). Це стало подією епохального значення, що знаменувала початок нової ери в прогресивному розвитку міжнародного права.
Ініціаторами її заснування виступили великі держави антигітлерівської коаліції: США, Велика Британія та СРСР, які були переконані, що «забезпечення міцного та справедливого миру може бути досягнуто лише новою організацією міжнародних відносин, заснованою на об’єднанні демократичних країн у надійний союз». Декларацію Об’єднаних Націй (саме так на пропозицію тодішнього Президента США Ф. Рузвельта названо країни, які оголосили війну фашистським державам) І січня 1942 року підписали 26 країн; і вона стала першим документом ООН. Передбачалось, що членами загальної світової організації з підтримання миру та безпеки можуть бути великі та малі країни, об’єднані на принципах суверенної рівності всіх миролюбних держав.
21 серпня — 7 вересня 1944 року в Думбартон-Оксі (США) відбулася Конференція експертів, на якій представниками СРСР, США і Великої Британії розробили, в основному, проект Статуту майбутньої організації у вигляді «попередніх пропозицій».
24 жовтня 1945 року після ратифікації більшістю країн-засновниць Статут ООН набув чинності; і за рішенням Генеральної Асамблеї ООН (1947) цю дату щорічно відзначають як День Організації Об’єднаних Націй.
Організаційна структура ООН має свою специфіку, і, в свою чергу, поділяється на головні та допоміжні органи (спеціалізовані, регіональні та ін.). Статутом передбачено шість головних органів: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН, Економічна і Соціальна Ради ООН, Рада по опіці, Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН. За час існування Організації Об’єднаних Націй утворено 16 спеціалізованих установ (МОП, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ФАО, ВООЗ, МБРР, МВФ та ін.), близько 300 інших авторитетних організацій та установ.
Генеральна Асамблея — єдиний орган, в якому представлені всі держави-члени. Кожна з них займає рівноправне становище незалежно від її величі, могутності й значення. Вона може обговорювати будь-які питання, за винятком тих, що знаходяться на розгляді Ради Безпеки. Генеральна Асамблея є вищим органом ООН у забезпеченні міжнародного співробітництва держав в економічній, соціальній, культурній і гуманітарній галузях. Вона має ряд повноважень, пов’язаних із внутрішнім життям ООН, обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, призначає Генерального Секретаря, обирає разом із Радою Безпеки членів Міжнародного суду, затверджує бюджет ООН, контролює фінансову діяльність Організації тощо.
Сесія Генеральної Асамблеї проводиться щорічно. Крім того, на вимогу Ради Безпеки чи більшості членів Організації можуть бути скликані спеціальні або надзвичайні сесії.
Генеральна Асамблея ООН має допоміжні органи: Комісію міжнародного права, Комісію по розробленню, Комітет з використання космічного простору в мирних цілях.
Для здійснення стратегічною керівництва збройними силами Статутом ООН передбачено створення спеціального допоміжного органу Військово-штабного комітету, котрий, в разі потреби, складається із начальників штабів постійних членів Ради Безпеки (утворений 1946 р.).
Штаб-квартира ООН розташована у Нью-Йорку. В Женеві знаходиться Європейське відділення Секретаріату ООН.
Україна — одна з країн-засновників ООН — брала участь у розробці Статуту цієї організації, формуванні її структури, органів та установ. Чимало пропозицій делегації (тоді ще УРСР) знайшли відображення у багатьох документах, які надовго стали основою для діяльності цієї організації. Однак, самостійною її роль упродовж усіх років назвати не можна. Історія співробітництва України в ООН виразно поділяється на два періоди: до і після проголошення незалежності. Організація Об’єднаних Націй для українських дипломатів, як зазначає у своїх мемуарах колишній міністр закордонних справ України А.Зленко «Дипломатія і політика», передусім була незамінною школою, чого не мали інші республіки Союзу, крім Білорусі. Цей багаж допоміг Україні після здобуття незалежності працювати у міжнародній політиці на повний голос. Про авторитет нашої держави в ООН свідчить те, що Україна тричі (у 1948-1949 рр., 1984-1985 рр. та 2000- 2001 рр.) обиралася непостійним членом Ради Безпеки, чотири рази ставала членом Економічної та Соціальної Ради.
Нині діяльність України в Організації Об’єднаних Націй спрямована насамперед на реалізацію цілей, окреслених 191 країною-членом ООН на Самміті тисячоліття (вересень 2000 р., зокрема викорінення у світі злиднів та голоду, боротьбу з ВІЛ/СНІДом, забезпечення сталого розвитку довкілля тощо. Активна і ьиважена позиція у багатьох питаннях діяльності ООН принесла Україні заслужене визнання з-поміж держав-членів цієї організації. Про що свідчить обрання України Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, а також головування в Раді Безпеки ООН у березні 2001 року. За цей час Україна стала надійним партнером ООН у здійсненні миротворчих операцій. Починаючи з липня 1992 року, Україна виступає контрибутом миротворчих контингентів і миротворчого персоналу до місій і сил ООН, ОБСЄ та спільних багатонаціональних миротворчих підрозділів. Вона є першою за цими показниками серед європейських держав.
У 2003 р. та на початку 2004 р. отримано запрошення до участі українських миротворців у складі місій ООН у Грузії, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Бурунді, місії ЄС у Македонії та ін.
Сьогодні понад 3300 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 14 міжнародних миротворчих операціях, зокрема місіях ООН у Грузії, Ефіопії та Еритреї, Сьєра-Леоне, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Лівані, Тимор-Лешті, місії ОБСЄ в Грузії, місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Македонії, спільних миротворчих силах у Придністровському регіоні Республіки Молдова, Міжнародних силах з підтримання миру в Косово (КФОР) та коаліційних об’єднаннях оперативних сил в Іраку.
Упродовж останніх п’ятнадцяти років Організація Об’єднаних Націй відчуває на собі вплив бурхливих змін нової епохи, домагаючись добрих результатів у багатьох випадках і зазнаючи невдач в інших. Нині — нелегкі часи в історії ООН. Міжнародна організація фактично опинилася перед викликами одразу кількох криз: з одного боку не всі визнають її право буї й верховним арбітром, з іншого — втрачається роль ООН як місця інтенсивних міжнародних переговорів.
ООН у XXI ст. ще належить знайти свою нішу між регіональними організаціями та неформальними об’єднаннями. Мають бути сформульовані нові функції ООН, яка, ймовірно, концентруватиметься на проблемах міжцивілізаційного діалогу в різних сферах.
Символом створення нового світового порядку буде закінчення реформи структури Ради Безпеки ООН. Обговорюється кілька варіантів. Відповідно до однієї моделі передбачається розширити кількість постійних членів до 10 країн, але без права вето, та лишити 16 місць непостійним членам РБ ООН. Інша модель пропонує лишити право вето за нинішніми п’ятьма постійними членами, ще шість країн обирати до РБ кожні 4-5 років та лишити вільними 16 місць непостійних членів. Найбільш суперечливою щодо класичних норм міжнародного права залишається можливість під прапором ООН втручатись у внутрішні справи суверенних держав, які не забезпечують своїм громадянам мінімальних норм міжнародних соціально-політичних прав. Плодами глобалізації мають користуватися всі, або ж ними не зможе користуватися ніхто.
Друга світова війна тривала шість років і затягла у свою безодню 61 державу з населенням понад 1 млрд. 700 тис. чоловік, тобто третину всього людства.50 млн. полеглих — це та страшна ціна, що її заплатили люди за мир, в якому ми живемо. Творці ООН, лідери «великої трійки», дипломати, плекаючи створення міжнародної організації безпеки, вірили у можливість збереження миру у всьому світі, якщо не навічно, то хоча б на років п’ятдесят. Нинішньому поколінню залишається більше: вірити і все робити для того, щоб народи земної кулі, об’єднані в Організації Об’єднаних Націй, не опинилися на межі самознищення в озброєному термоядерними бомбами і ракетами світі.
У контексті сучасного міжнародного становища незалежної України вдосконалення механізму ООН щодо відвернення конфліктів та їх врегулювання набуває першорядного значення як важливий міжнародний чинник гаранта нашої національної безпеки.