Астрономія як наука в Україні була відома ще в XVI столітті й викладалася в братських школах, а з XIX ст. — і в університетах. У Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві працювали астрономічні обсерваторії.
Християнська релігія не змогла змінити чіткої системи свят астрального культу, яка складалась протягом тисячоліть. Вона дала лише нові назви цим святам та наповнила їх відповідними християнськими змістами, прийнявши давні ритуали й традиції.
Аби визначити час доби чи сприятливий для сільськогосподарських занять період, щоб орієнтуватися на місцевості за певних обставин, селянин мусив пильно вивчити зоряне небо і орієнтуватися в розташуванні сузір’їв.
Відповідно до кількості сузір’їв, через які проходило сонце за рік, було 12 основних свят. Особливими вважалися ті сузір’я, через які проходило Сонце за цикл сільськогосподарських робіт, їх було 7 (звідси і магічність цього числа). Час проходження головного світила через зодіакальні сузір’я в уяві наших предків пов’язувався із якимось особливим образом Сонця. Зрозуміло, що ці образи були близькими до життя людини: народження, юність, одруження, змужніння, старість тощо, бо до реалій життя примірялися всі явища природи. Отже, маючи різні образи, Сонце мало й різні назви: Сонце весняного рівнодення — Сонце періоду змужніння — символізувало бога Ярила; вогняне Сонце літнього сонцестояння — бога Семиярила, або Сімаргла; свято одруження Семиярила з богинею води Даною відбувалося вночі проти Івана Купала; Сонце осіннього рівнодення символізувало бога Світо-вита (Світовида); бог зимового сонцестояння — Коляда.
Відповідно до початку і закінчення робіт у полі відзначався початок року, а оскільки язичницький складався із двох циклів — весняно-літнього й осінньо-зимового, то й початок року святкували двічі: у пору весняного рівнодення (21 березня) та осіннього (23 вересня). А святкування 1 січня — результат реформ Петра І.
У давніх предків виникнення і розвиток космічного світу поділяється на три періоди — три свята: народження Сонця (7 січня за новим стилем); народження Місяця (14 січня) і народження Води (19 січня). За християнською традицією це відповідає Різдву Христовому, св. Василеві, Водохрещі (Йордані).
Напевно наші пращури колись шанували свято Місяця, і це залишилося у вигляді того, що на щедрий вечір (13 січня) на столі обов’язково мали бути пироги як обрядова страва. Слово «пиріг» у доіндоєвропейській мові означав «хліб Місяця». Тому існують щедрівки, у яких славиться господар, його статки тощо, оскільки Місяць керує небесною і земною водою, від нього залежала родючість хліба, худоби.
Основні сузір’я, за якими орієнтувалися наші пращури:
Велика Ведмедиця мала назву Віз, Великий Віз (подекуди — Велика Лосиця);
Мала Ведмедиця — Малий Віз, або Пасіка;
Лебідь — Хрест;
Орел — Дівка воду несе;
Волосся Вероніки — Волосожари;
Плеяди — Стожари, або Квочка;
Сузір’я Оріона мало в різних місцевостях різні назви: Косарі, Полиця, Чепіга;
Венера — вечірня зоря, вечорниця, а перед сходом сонця — вранішня зірка, зірниця, денниця.
Для переважної більшості сузір’їв народ зафіксував їхнє положення над обрієм залежно від пори року та переміщенням на зоряному небі, це слугувало також мірилом часу після заходу сонця. Наприклад, Віз перевернувся — скоро світатиме. Чумацький Шлях був важливим орієнтиром і важливим покажчиком напрямку на південь — у вирій.
За сонцем, місяцем і зорями люди орієнтувалися на місцевості. Сонце було основним мірилом визначення часу вдень, а для цього як спостерігали за світилом, так і орієнтувалися на довжину власної тіні.
Своєрідним і визначальним календарем у житті українців був Місяць. Схід і захід цього нічного світила стали основою поділу року на місяці, а сам термін, що означає 1/12 частину року, збігається з назвою небесного світила. Відповідно і календарний місяць поділявся на кілька частин: молодик (новак), підповня, повня, остання квартира (старик). А тридобовий період невидимості в русі Місяця називався переміною.
Поділ доби і дня пов’язувався з положенням сонця над обрієм. Проміжки доби: близько півночі, північ, надпівніч, досвіток, ранок, схід сонця, полудень (підвечірок), вечір. Після заходу сонця час визначали за зорями. Велика роль у цьому належала Возові та Волосожару.
Важливим орієнтиром для українців у далеких мандрах був Чумацький Шлях (Молочний). У народі він розглядався як напрямок шляху для чумаків, які їздили в Крим по сіль (за легендою — по цій дорозі розсипали сіль), або як дорога у вирій для птахів.