Народна медицина — це накопичені народні знання про способи лікування, що з покоління в покоління передавалися через елементарні знання, які мав засвоїти кожен для побутових потреб, або через знахарів, які мали високу обізнаність і були народними цілителями.
Для лікування використовували рослини, воду, вогонь, продукти тваринного походження, лікували словом і магічними діями.
Цілі століття українське село обходилося без фахової медицини, яка тільки у другій половині ХІХ ст. звернула свій погляд на сільську місцевість.
Переважну частину захворювань українці визначали за симптомами, що зумовило місцеві назви хвороб. Так запалення легень називали застудою, кольки напали, ядуха.
Шлунково-кишкові захворювання називали бабицями, очні — трахомою, більмом.
В основі народних поглядів на причини захворювання були як дійсні фізичні причини (переохолодження, перевтома, недоброякісне харчування та ін.), так і містичні (вплив злих духів, наведені кимось вроки тощо). Джерелом захворювань почасти були суто природні явища (грім, блискавка, Місяць, вітер і т. ін.).
Засоби лікування були надзвичайно різноманітними, одні з них живуть і досі (лікування травами), а деякі відійшли в минуле (лікування кровопусканням).
Кровопускателі (цирульники) ще діяли до середини ХХ ст., а зараз це хіба що розповіді про цих сільських (рідше міських) хірургів. Серед них були спадкові майстри своєї справи, які досконало володіли методикою кровопускання, залежно від локалізації болю знали, «які жили відчиняти».
Були певні заборони, наприклад молоді до 20 років і вагітним кровопускання не робили («бо до двадцяти років кров молода, а пускати треба спрацьовану»), не пускали кров за молодика, бо в цій фазі місяця лікування буде неефективним. Так при болях голови пускали «головну» кров з розгалужень вен в ділянці великого пальця руки або з лобових вен між бровами. При загальній слабкості, болях у попереку «відчиняли» ліктеві вени, у яких, за народним переконанням, збиралася кров з усього тіла, так звана «се-редова» (та, що всередині). Якщо боліли нижні кінцівки, випускали кров з підшкірних вен у ділянці великого пальця ступні. При цьому зазвичай дотримувалися гігієнічних правил, починаючи з власне різального інструмента і завершуючи обробкою місця розрізання вени. Приділяли увагу і питанням дієти. Так, після кровопускання рекомендувалося місяць пити парне молоко, споживати масло, яйця.
Найпоширенішими лікувальними засобами були цілющі властивості рослин. І їхня цілющість залежала не стільки від способу приготування, скільки від часу їх збирання (що й донині побутує серед людей, які займаються траволікуванням). Ще з дайбозьких часів існує традиція, що найбільші лікувальні властивості мають рослини, зібрані на Івана Купала та Симона Зілота (10 травня) — святого покровителя, що дає рослинам цілющу силу. Давні травники стверджують, що цвіт і траву, тобто всю надземну частину рослини, треба збирати, коли Місяць прибуває, бо саме тоді він має здатність викликати найбільший прилив соків у надземних частинах рослини, а корені, навпаки, «на старому місяцеві», бо тоді вони найбільш соковиті. Широко побутувала традиція збирати зілля там, «де не чути голосу півня», «куди не доноситься собачий гавкіт». Побутувало повір’я, що збирати зілля може тільки знаюча людина, наприклад, треба чітко знати, яке зілля жіноче (переважно це було зілля з квітками), а яке чоловіче (без квіток) тощо. Наші предки шанобливо ставилися до всього, що давала природа людині, тому жодну рослинку не зривали без примовки, молитви чи приказування. Наприклад, говорили так:
— Святий Оврам на це зілля орав, Матір Божа ходила, своїми сльозами росила, і Бога прохала, і нам помагала.
— Пречиста поливала, нам на поміч давала.
— Золот Симон оре, Спаситель сіє, нехай приймається, а я зілля нарву, хай помагається.
— Мати Божа ходила, поливала і нам позволяла, щоб ми рвали і людей спасали.
Або зверталися до самого зілля:
— Зілля моє, зілля! Я тебе буду рвать, я тебе буду полоскать, цар-зіллям називать, а ти мені будеш помагать.
— Цар-зілля нарвала і пополоскала. І пополощу, і горілку намочу.
— А ти, горицвіт, цвітеш хороше, і жовто, і навхрест, і мені здасись.
— Рослиночко-билиночко, сам Господь послав тебе на лікування: твій лік на мій вік.
— Дай, Боже, щоб це зілля попользувало хороше кожному чоловіку.
Для народної медицини характерним є широке використання городніх, технічних та зернових культур. Здавна часник та цибуля вживалися як дезінфікуючий, профілактичний та лікувальний засіб. Різнобічним було застосування льону та конопель — допоміжних культур, що забезпечували життєдіяльність: з них виготовляли тканину для одягу, мішковину, плели мотузки, канати. А олією лікували опіки, різні шкірні хвороби, насіння використовували для зігрівальних компресів. Наші предки були добре обізнані з великою кількістю диких рослин, дерев, кущів (калини, малини, шипшини, глоду, берези, сосни, ялини та ін., лугових і польових трав). І до сьогодні популярне лікування скипидаром, як продуктом переробки деревини (соснових пеньків).
До арсеналу лікувальних засобів тваринного походження входять козячий, гусячий, борсучий, собачий та свинячий жири, різні молочні вироби, жовч та шкіра тварин. А продукти бджільництва з лікувальною метою використовувалися всі без винятку.
Серед засобів мінерального походження найпоширенішими були пісок, вода, сіль, глина, глей, гас, сірка, крейда та ін.
Хоча традиційно переважало домашнє лікування, була серед людей спеціальна категорія знавців (знахарів), до яких зверталися тоді, коли домашнє лікування не допомагало.
Знахарі, або ведуни, — це люди, які досконало володіли народними методами лікування, але серед них була певна спеціалізація: костоправи, кровопускателі, баби-повитухи, травники тощо. Були й свої дантисти — ковалі, що мали під рукою невеличкі обценьки, ключі, шнурки тощо, щоб завжди надати оперативну допомогу — вирвати хворий зуб. А для збереження зубів наші предки дотримувалися певних приписів: полоскати слід відваром молочаю, татарського зілля, кори ясеня або дуба, а чистити — порошком із спаленого хліба, попелом кореня розмарину, кухонною сіллю. Слід зазначити, що вони ніколи не користувалися одним засобом, а вміло їх змінювали і поєднували.
З погляду біоенергетики, науки, яка ще донедавна була «в загоні», зла, роздратована людина здатна випромінювати негативну енергію, яка впливає на інших, спричиняючи неприємне відчуття, хворобливі симптоми — «уроки». Тому знахарі певними магічними діями допомагали людям. Сьогодні вже ніхто не заперечує їхнє існування (їх продовжують називати бабка, дід), але важко пояснити, яким чином вони лікують. Раніше вони теж мали свою спеціалізацію: одні спалювали рожу, інші скидали вроки, викачували ляк, замовляли кров (зуби), зціляли від укусу гадюки та ін., але магія часто поєднувалася з ліками різного походження. Як і в інших народів, для українців характерною була і залишається вербальна (словесна) магія. Та найважливішим компонентом було вселити у хворого віру в його обов’язкове одужання. Сьогодні збережено безліч нашептів, своєрідних молитов, примовлянь, проказувань, які дослідники вважають скарбницею народного поетичного фольклору. Наведемо для прикладу декілька:
Коли якась порошинка попала дитині чи комусь в око, знаючі бабусі саджали її на стільчик перед вікном, бралися двома пальцями за вії і примовляли: «Вовчок, вовчок, злізь на драбинку, вийми з (ім’я) порошинку. Як не виймеш, сам загинеш». І так тричі, потім злегенька похукає: «Бог з поміччю, а я з Святим Духом». Звичайно, око засльо-зиться, і зі сльозою викотиться порошина.
Нашепти, що використовували для зупинки кровотечі:
«Ішов баран з крутими рогами густими лозами. Іскинь руно та заткни джерело».
«Ви, косарі, ви, косарики мої! Ви косите і хліба у Бога просите. І ти, косо, не бійся нічого і не пускай Божої роси і святої крові».
«Ходить Ісус по небу, трісочки збирає, огонь розкладає, огонь не горить, кров не біжить. Мов — не йди, кров!»
Уроки (зурочення), пристріт теж лікували словом. Діагноз уроків не викликав труднощів у досвідченої шептухи. Як тільки вона хворому починала нашіптувати, на неї нападали позіхи, інколи з очей текли сльози і починали потріскувати кістки. У цьому разі «на зустріч» оббризкували хворого свяченою водою, умивали відваром з оману, живокосту, петрових батогів, кульбаби, подорожника, буркуна (білого і жовтого) і знахарка шепотіла:
«У чистім полі синє море. На синьому морі стоїть чорний явір; на чорному яворі сидить чорний ворон: чорна голова, чорні очі, чорні брови, чорні кігті, чорні нігті. І він кричить — покрикає, кігтями-нігтями прогрибає, уроки-урочища одбирає. Я знімаю і одбираю з хати димом, з двора — вітром. Ідіть собі на очерета та на болота, де й кури не ходять, де й дзвони не дзвонять, де християнський глас не заходить. Там вам пити й гуляти, йрозкошувати, а тут не бути, червоної крові не пити, жил не сушити».
«Уроки-урочища продумані, погадані, істрітені, іспитані, із’їдені, наспівані, насміяні, дідові, бабині, батькові, материні, чоловічі, жіночі, хлопчачі, дівчачі, попівські, паламарівські, циганські й жидівські! Тут вам не стояти, за плечима не знобити, поперека не ломити, голінок і колінок не крутити, сімдесят суставів не ломити. Я шепчу вас, я й вишіптую з твоєї голови, із твоїх ушей, із твоїх в’язей, із твоїх щелепів, із твоїх грудей, із твоїх ребер, із твоїх рук, із твоїх ніг, із твого хребта, із твого живота, із твоїх жил, із твоїх пажил, із твоїх сімдесяти суставів — усі уроки вишіптую. Я туди ці вроки посилаю, де козак шаблею не махає, де дівка косою не має, народженого, молитвяного, причащеного раба Божого (…………..), Господь милосердний, на поміч посилаю.
Від переполоху теж були нашіптування:
«Ти переполох-переполошище, чи ти названий, чи ти насланий, чи ти чоловічий, чи ти жіночий, чи ти парубочий, чи ти дівчачий, чи ти дитячий, чи ти собачий, чи ти кошачий, чи ти свинячий, чи ти гусячий, чи ти курячий?!
Тут тобі не стояти, младенця (……………) білого тіла не сушити, жовтої кості не ломити, червоної крові не пити, серця сердешного не нудити. Поки ж ти не стояв у младенця (……………..), — доти я тебе не визивала, не викликала і не ссилала! Я ж тебе визиваю, я ж тебе викликаю і ссилаю!
Зійди ж, переполох-переполошище, з младенця (…………..) на очерета. На болота, на великі лози! Там тобі буть і пробувать і розкоші розкошувать, де люди не ходять, де кури не бродять, — там тобі буть і пробувать! Там комлики кочують, столи застилають, мед-вино кружляють, з младенця (……………) переполоху бажають! Там тобі буть і пробувать, там тобі камінь глодань, у глибокому морі воду пить, а у великому лісі дерево точить. Згинь, переполох-переполошище, з младенця (……………..), як слина з рота щезає, пропадає, щоб так все це лихо згинуло, пропало, ісчезло».
Про чар-зілля маємо безліч свідчень в усній народній творчості. Навіть учені виділили 9 найбільш загадкових і незвичайних рослин: аконіт, біле латаття, мандрагора, нечуйвітер, орхілін, папороть, плакун-трава, розрив-трава, тирлич. Про них створено не лише безліч легенд як про чарівне зілля, а й описано сам спосіб здобути чарівне зілля, що інколи за давніми переказами, буває моторошний. Наприклад, мандрагору слід було брати тільки під шибеницями, для цього треба хвіст собаки прив’язати до пучка рослини, собаку вбити; собака, конаючи, висмикне рослину із землі і таким чином передасть їй свою життєву силу, а рослина матиме чарівні властивості.
У народній медицині українців завжди віддавалася перевага суміші кількох трав. Досвід переконував, що дія однієї рослини менш ефективна, ніж поєднання кількох — основна хвороба завжди супроводжується супутніми захворюваннями, і тому треба лікувати не один орган, а весь організм.
Вода теж належала до головного і найбільш уживаного матеріалу в руках знахарів і шептух. Її використовують у природному та освяченому вигляді: у першому випадку вдаються до різноманітних нашіптувань над нею для надання їй цілющої сили, у другому — вона має впливати завдяки свому освяченню.
Існує ще нашіптування над водою не для лікування, а для звичайного умивання. При цьому промовляють такі слова: «Святий Іване Купало! Прийди скупатися у цій воді й освяти мені її».
Вода, призначена для лікування, має бути набрана до схід сонця («непочата»), тобто поки її ще ніхто не черпав. При цьому говорили так: «Здрастуй, водо Уляно, земле Тетяно, колодязь Яків! Благослови води набрати для молитвенного, хрещенного, причащенного (ім’я)». Якщо вода береться в річці, то треба зачерпнути проти течії, а в колодязі — із заходу на схід, проти сонця. Повертаючись із водою, не слід оглядатися назад. Якщо не можна чекати з лікуванням до ранку, щоб узяти непочатої води, то береться вода звичайна при такому замовлянні: «Господь іде вперед, Мати Божа посеред, ангели по боках, а я, хрещений, позаду святої брати води. Добривечір тобі, водо Уляно, а земле Тетяно, а ніч Мар’яно! Дайте мені святої води від лихої біди».
Коли вже воду внесли в хату, починають лікування і кажуть: «Перший день понеділок, другий день вівторок, третій день і середа — це на поміч вода. Ти, земле Тетяно, і ти, водо Уляно! Очищала ти коріння й креміння, очищай його серце від крові, від костей, від нутра-живота».
Приклади найпростішого використання лікарської (основної) рослини для лікування різних хвороб. Приклади наведено в адаптованому вигляді. До цих простих засобів додавали й інші, виходячи із самопочуття хворого.
ЛИПА
Дрібно порізані квітки, 20 г відварити в 1 склянці води, процідити. У готовому теплому вигляді розчинити пів-ложечки (5 г) соди, і цим полоскати горло при запаленні (ангіні).
ЛОПУХ ВЕЛИКИЙ
Сухі подрібнені корінці, 20 г відварити 10 хв в 1 склянці води. Пити по третині склянки 3 рази протягом дня при подагрі, каменях у нирках і печінці, при екземах, прищах, лишаях, при стрічкових глистах, виразках шлунку, водянці.
ДУБ ЗВИЧАЙНИЙ
Подрібнена кора, 500 г. Варити в 3—4 л води протягом півгодини. Вживати зовнішньо при захворюваннях шкіри, гнійничках на шкірі, пітливості ніг, а також для полоскання при запаленні мигдалин, запахові з рота.
МАТЕРИНКА
Подрібнена суха трава, 20 г. Настояти на склянці окропу. Пити настоянку по 1—2 столовій ложці 3—4 рази упродовж дня при атонії кишечнику, для збудження апетиту та при зменшенні секреції шлункового соку; при гіпертонії, підвищеному нервовому збудженні, головних болях, безсонні — третину склянки 2—3 рази за день.
КАЛИНА ЗВИЧАЙНА
Подрібнена кора — 2 столові ложки відварити в склянці води. Пити по півсклянки двічі на день. Як заспокійливий засіб при корчах, істерії, безсонні.
Відвар кори 1:10. Пити по 1 столовій ложці тричі на день при шлунково-кишкових захворюваннях. Дітям — при застуді і золотусі.
ЛІЩИНА
Подрібнене листя і кора, 1 ст. ложка. Настояти на склянці окропу. Пити настоянку по третині склянки 3—4 рази протягом дня до їжі при варикозних розширеннях вен, флебітах, трофічних виразках, капілярних геморагіях.
КІНСЬКИЙ КАШТАН ЗВИЧАЙНИЙ
Свіжий сік із квітів. Приймати по 25 крапель 2—3 рази на день для лікування розширення вен і геморою.
КАПУСТА
Листя білокачанної капусти відварити в молоці, обваляти у висівках. Використовувати для припарок проти діатезу та мокрої екземи.
Розсіл квашеної капусти. Пити теплим по 1—1,5 склянки до або під час їжі. Як вітамінний і зміцнювальний напій; для поліпшення апетиту і травлення, при захворюваннях печінки, хронічних запорах і геморої.
КОРІАНДР ПОСІВНИЙ
Плоди подрібнити — 1 чайна ложка на 1 склянку води. Приготувати відвар або настоянку. Уживати по третині склянки тричі на день. Для підвищення апетиту і боротьби проти здуття кишечнику. Для поліпшення травлення.
СУНИЦЯ ЛІСОВА
Подрібнене листя, 20 г, залити 200 мл окропу. Кип’ятити 5—10 хв, настоювати 2 години. Вживати по 1 столовій ложці 3—4 рази упродовж дня. Для поліпшення травлення, також при виразці шлунку і кишечнику, атонічних запорах, подагрі, рахіті, діатезі, гастритах, геморої, жовтяниці, камінні в печінці і нирках, при авітамінозах, маткових кровотечах, застуді.
ЗВІРОБІЙ
Подрібнена трава з квітами і листям, 2—3 столові ложки. Залити в емальований посуд 1 л води, довести до кипіння і настояти 30—40 хв у теплому місці. Настій процідити крізь марлю і пити як чай. За смаком додавати цукор або мед. Для зміцнюючої дії на організм, стимулювання діяльності органів і систем, підвищення захисних сил.
Свіжі квіти і листя, 500 г, змішати з 1 л олії та 0,5 л горілки, витримати 3 дні, після чого горілку випарити. Уживати зовнішньо для лікування ран, пролежнів. Внутрішньо — при виразці шлунку.
ЯЛИНА ЗВИЧАЙНА
Хвоя, 40 г на 1 склянку окропу. Кип’ятити 20 хв, настояти. Настій випити за 2—3 рази протягом дня. За нестачі в організмі вітаміну С, при гострих і хронічних запаленнях органів дихання (трахеїтах, бронхітах, бронхіальній астмі та ін.).
Подрібнені ялинкові шишки, 40 г, залити 200 мл води. Кип’ятити 30 хв, процідити. Остудити до 35 градусів. Відваром полоскати горло 5—6 разів на день або закапувати по 4—5 крапель у ніс. Для лікування ангін, тонзилітів, ларингітів, трахеїтів, гайморитів, нежитю.
ГРЕЧКА ПОСІВНА
Настоянка або відвар квітів, 1:10. Пити як чай, без дозування. Для пом’якшення кашлю і відхаркування мокротиння.
Добре просіяним гречаним борошном користуватися як дитячою присипкою.
КОНВАЛІЯ
Сухі квіти, 1 ч. ложку. Настояти на склянці окропу. Вживати по 1 столовій ложці 2—3 рази на день. При серцевій слабкості, серцебитті, неврозах і болях у серці.
БАРВІНОК МАЛИЙ
1 ст. ложку подрібненого листя відварити у склянці води протягом 20 хв (добова доза). Вживати при гіпертонії. Полоскати — при болях у горлі, зубному болю.
БЕРЕЗА
4 ч. ложки березового листя залити двома склянками води. Кип’ятити 15—20 хв. Проціджений відвар пити упродовж дня (з невеликою кількістю харчової соди). При гастритах, виразках шлунку і дванадцятипалої кишки. Обмивати тіло при висипах. Мити голову при випадінні волосся.
КАВУН ЗВИЧАЙНИЙ
Товчене насіння кавуна розтерти в холодній воді у співвідношенні 1:10; для смаку додати сироп або цукор. Отримане кавунове «молоко» давати для гамування спраги при лихоманці.
Висушену кавунову шкірку відварити у співвідношенні 1:10. Вживати відвар як сечогінний засіб.
ВАСИЛЬКИ ЗВИЧАЙНІ (БАЗИЛІК)
2 ст. ложки висушених і подрібнених васильків (без коріння) залити 0,5 л окропу, настояти, дати прохолонути, процідити. Вживати по півсклянки 2—3 рази на день до їжі. При шкіряних хворобах — проти сверблячки, для тамування болю і як протизапальний засіб. Також для полоскання горла, для компресів.
Трави васильків (базиліка) 1—2 ч. ложки. Приготувати відвар на склянку води. Пити однаковими порціями протягом дня. При хронічних гастритах, ентероколітах, колітах і харчових отруєннях, а також при запаленні сечового міхура, нефриті.
ГЛІД ЧЕРВОНИЙ
Квіти глоду, 3 ст. ложки настояти на 3 склянках окропу. Вживати по 1 склянці тричі на день. При прискореному серцебитті, задусі, запамороченні.
БУЗИНА ЧОРНА
Висушені суцвіття або ягоди, 1 ст. ложку настояти 20 хв на склянці окропу. Пити по чверть склянки 3—4 рази на день за 15 хв до їжі. При застуді, коли болять горло, легені, печінка.
Висушені ягоди бузини — половину чайної ложки (або подрібненого листя половину 1 ст. ложки). Звечора настояти на склянці води кімнатної температури. Вранці настоянку випити підігрітою. Як потогінний, сечогінний і послаблюючий засіб.
НАРОДНА ВЕТЕРИНАРІЯ
У народній ветеринарії, про яку ми всі маємо дуже приблизне уявлення, використовували ті самі засоби лікування, що й у народній медицині. Найпоширенішими для домашніх тварин були ліки рослинного походження.
У разі розладів травлення напували відварами деревію, звіробою, дубової кори, кмину. Коли було затвердіння шлунку, давали пити відвар із насіння льону.
Невеликі рани лікували соком або товченим листям ранника, промивали відваром ромашки, живокосту, чебрецю.
Хворе вим’я худоби змащували відваром живокосту.
Шкірні недуги та висипання лікували відваром гірчака, тютюну, змащували також дьогтем та домашнім квасом.
Досить часто рослинні ліки поєднувалися з мінеральними речовинами та тваринними жирами тощо. Так, від сибірської виразки худобу лікували домашнім квасом, змішаним із селітрою та нашатирним спиртом. Тварин, хворих на чумку, напували відваром на буряковому квасі льону, конопель, зернових із додатком іржавого заліза, дьогтю, часнику, мідного купоросу. Купорос (синій камінь) використовувався і для лікування тварин від такої недуги, як ящур.
Для зниження температури тіла тварини змащували її розчином рудої глини, буряковим квасом.
У разі здуття у худоби (найчастіше від переїдання) її напували огірковим розсолом чи олією або ж закріплювали в роті перевесло і ганяли до спітніння. Подекуди заганяли тварин у воду на півтори-дві години, а іноді вдавалися до кровопускання.
Якщо здуло корову, то з давніх-давен наші діди і прадіди робили так: їй заливали 1—2 л молока, змішаних з 0,5 л олії. Або можна перемолоти на м’ясорубці 500—600 г старого сала, 3-4 великі головки часнику, розвести у 2,5 л молока або перегону і залити корові.
Корова має бути весь час у русі і до того часу, поки в неї не з’явиться відрижка або не почнеться жуйка. Якщо ж з першого разу не допомогло, процедуру слід повторити.
Щоб запобігти захворюванням, худобу не тримали у вогких чи холодних місцях, не давали пити застояну воду, постійно змінювали місце випасу і водопою.