Цей період, за визначенням новіших дослідників, відзначається такими рисами:
1) провід національним рухом переходить до рук нової інтелігенції;
2) вогнищами національно-культурної праці стають університети (Харків,Київ) та, хоч на короткий час, Кирило-Мефодіївське Братство;
3) прапороносцем нової доби стає — Шевченко.
В основному цей дуже важний період для дальшого національно-культурного зростання України, можна поділити на два етапи: романтичний це покоління кирило-мефодіївців у 50-их pp. і позитивістичний це покоління т.зв. Старої Громади (60-80-ті pp.)- А дальше, так як перший відродженецький період (1780-1840) прикметний „ставанням лицем до козаччини”, так другий своїм основним гаслом має „лицем до народу”. Отже над ментальністю провідних кіл цього руху починає домінувати народницька ідеологія. І треба признати, що саме народництво відкрило мовну та етнічну єдність усіх земель, а це було передумовою культурної а згодом політичної свідомості модерного українства.
Правда, народники у питаннях культури проявляли вузький утилітаризм. Літературний твір оцінювали не за мистецьким критерієм, а за його соціально-виховним значенням. Зродилось у цьому періоді своєрідне українофільство, яке інколи мало доволі обмежений діапазон: вільний розвиток української (малоруської) літератури і вимоги у початкових школах вести навчання у рідній мові.
А все-таки українство у цьому періоді здобуло певні позиції а ними були: заснування Південно-західного відділу Російського Географічного Товариства. Заснування цього відділу уможливило досліджування української мови (говірок), історії, етнографії, фольклору і т.п. До успіхів треба теж зарахувати доволі добре наладнану книжкову продукцію, нав’язання контактів з Галичиною і російськими опозиційними колами, з якими створено спільний фронт проти московського самодержавія.
У цьому ж періоді прийшло до започаткування діяльності Михайла Драгоманова, автора першої системи політичної доктрини тодішнього українства. Всю цю культурницьку працю покоління народників 40-80-их pp. старалась знівечити царська адміністрація своїми драконськими указами — Валуєвський і Емський. Цей другий указ був для української культури своєріднім присудом смерті і мав впродовж кількох наступних десятиріч фатальні наслідки для дальшого зростання українського культурного процесу.
Народницький період розвитку культури (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)