Художній набуток української письменниці Наталени Королевої став своєрідним явищем в історії вітчизняної літератури першої половини XX ст.
На жаль, її проза, вилучена з культурного обігу на довгі десятиліття, незаслужено перебувала на маргінесі літературознавства і лише нещодавно повернута в нашу літературу. Величезшій інтерес становить і сама постать мисткині, чия яскрава життєва дорога, непересічне творче обдарування, химерна й неймовірна доля могли б стати чудовим сюжетом для пригодницької повісті.
Наталена Королева народилася в с. Сан-Педро де Карденья, біля м. Бургоса, що у Північній Іспанії. Повне її ім’я, ,за старовинним іспанським звичаєм, Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати письменниці — Марія Клара де Кастро Лачерда Медінаселі — походила зі старовинного кастильського роду, батько — граф Адріан-Юрій — шляхтич зі старовинного роду Дуніних-Борковських.
Наталена не знала своєї матері, яка померла підчас пологів, близько 17 років не бачила й батька (він займався археологією і жив переважно у Франції), П’ять перших років життя вона провела на Волині, у маєтку бабусі Теофілі з роду Домонтовичів, і тут уперше почула українську мову й пісні.
Покинувши українську землю малим дівчам, Наталена переїхала в Іспанію, до родичів матері, які відправили дівчинку на довгих 12 років у монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Там вона студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто бувала у своїх родичів в Іспанії, де вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.
Тим час ом батько одруживс я вдруге, оселився в Києві, і мачуха Наталени захотіла, щоб дівчина далі здобувала освіту саме там. 17-літня Наталена вступила до Інституту шляхетних дівчат, який закінчила через 2 роки. Вже знаючи іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам’ятаючи українську та польську, вона оволоділа ще й російською. У Києві дівчина також брала уроки музики в українського композитора М. Лисенка.
Після закінчення інституту Наталена з мачухою поїхала до Петербурга, де ‘її хотіли вигідно видати заміж за бравого гусара російської армії. Ображена намаганнями втрутитися в її майбутнє, Наталена у відповідь пішла на нечуваний у шляхетському роду вчинок — вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом укладала контракт із паризьким Theatre Gymnase, що гастролював тоді у столиці. Та через слабке здоров’я покинула театр і виїхала на лікування спочатку до Закавказзя, а згодом — у Західну Європу. Перебуваючи в Іспанії, Італії, Франції, Наталена знову прилучилася до театрального мистецтва, виступаючи в оперних театрах Парижа та Венеції, де виконувала партію Кармен в опері Ж. Бізе.
Наталена використовувала кожну можливість, щоб здобути вищу освіту. В Петербурзі вона навчалася в Археологічному інституті, отримала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини (пізніше студіювала археологію в Мадридському університеті, у Парижі: брала участь в археологічних розкопках в Єгипті та Помпеї). Ходила й на лекції в Академію мистецтв, одержавши диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі та Варшаві. Брала уроки співу в консерваторії — у класі знаменитого оперного співака, професора, українця О. Мишуги.
З 1909 р. почала систематично виступати з художніми творами та науковими статтями у французьких літературних і наукових журналах.
Перша світова війна застала Н. Королеву в Києві: її покликав тяжко хворий батько, який невдовзі помер. Через Товариство Червоного Хреста вона стала сестрою милосердя в російській армії, бо, за її словами, соромно було сидіти у зручностях і теплі, коли там, на фронті, вмирали люди, не знаючи за що і про що. Майже три роки пробула на війні, тричі була поранена, одержала солдатський хрест «За храбрость».
Підчас війни доля звела її з перським князем Іскандером Гакгаманішем ібн Курушем, який був командиром так званої Дикої дивізії. Вони одружилися та виїхали до Варшави. Але вже через півроку Наталена стала вдовою — князь Іскандер загинув на фронті. Втративши чоловіка, вона повернулася до Києва. Зупинилась у мачухи, разом з якою записалася до групи чеських репатріантів. На шляху до Чехії вони заїхали до містечка Красне, біля Львова, до мачушиних родичів — це був грудень 1919 р. Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена подалася до Чехії вже сама.
У Празі почала працювати в системі народного шкільництва. Тут вона зустрілася з українським письменником і видавцем, а на той час аташе УНР у Празі, Василем Королевим-Старим. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельник біля Праги. Тут і прожили до кінця днів своїх. В. Королів-Старий займався літературною. педагогічною, мистецькою діяльністю. Помер 1941 р., після чергового допиту в гестапо. Н. Королева все подальше життя присвятила літературній праці. Саме тут, за порадою чоловіка, вона почала писати українською мовою.
!ї творчий дебют відбувся 192І р. — в українській газеті «Воля» (м. Відень) було надруковано оповідання «Гріх (З пам’ятної книжки)».
Наталена Королева перейнялася національними та мистецькими ідеями чоловіка й почала писати твори переважно Історичної тематики, свідомо обходячи тему української історії. Вона занурювалася в далеку історію, в екзотичне життя давніх народів, що дало змогу компенсувати брак знань, який вона відверто визнавала.
Одруження та входження до кола літераторів-емігрантів завершили тривалий процес пошуку Н. Королевою національно-культурної ідентичності. адже за волею долі вона опинилася в круговерті народів і культур, та ще й у період фатальних трансформацій, воєн, революцій, перекроювання європейської політичної карти. Те. що внаслідок цих подій Україна так і не стала державою, напевно. також спонукало письменницю до культурно-національного вибору.
Самовідданою творчою працею вона утверджувала своє право бути в українській літературі. Маючи шляхетне походження, виправдовуючи його кожним словом своїх творів. Н. Королева створила дійсно «творчу художню мікрогалактику». а джерелом художньої концепції, світоглядною основою творчості письменниці, вихованої в дусі християнських цінностей, стала вічна книга — Біблія.
Сучасного українського читача творчість Н. Королеви приваблює насамперед своєрідністю сприймання християнської теми.
Християнські мотиви наявні у більшості творів письменниці, що пояснюється її католицьким світосприйняттям, сформованим у часи дванадцятилітнього перебування в монастирі Нотр-Дам де Сюн, Глибока релігійність Королевої-жінки неабияк уплинула на становлення Королевої-письменниці, яка спромоглася сказати своє самобутнє слово в релігійній белетристиці.
Як історичний белетрист Королева послідовно пов’язала світ стародавніх скіфів. Русі й України зі світом античності та європейського Середньовіччя; письменниця оновила деякі прозові жанри в українській літературі, довела до класичної віртуозності історичну повість, розвинула літературну легенду, вдало поєднавши язичницький. античний, скіфський та староруський світи з біблійним, християнським, у традиційний стиль і образну мову української прози вона влила свіжий струмінь європейського стилю письма.
Повість«І313» (1935). за висловом В. Шевчука, «чи не найбільший за своїм інтелектуальним зарядом твір» письменниці — яскрава ілюстрація процесу духовної боротьби, «мікроскопічного» аналізу найменших порухів людської душі, впливу на неї Божої ласки чи спокуси. В основі сюжету середньовічна легенда про винайдення стрільного пороху. Головним героєм є чернець Бертольд. що працює у власній лабораторії в чернечій келії. Завдяки його таланту і здібностям монастир став дуже відомим в околиці. Але поступово смак людської слави послабив прагнення до слави небесної, а занедбання релігійних практик, зневага до молитви та надії на вічне життя після
смерті призвели до загибелі не тільки Бертольда. а й усього монастиря. Герой не витримав важкого випробування славою, що як fata morgana манила його, розбуджуючи гордість і бажання не Божої, а земної нагороди. Кожний крок, що віддаляв його від Бога, наближав до сатани, якого він згодом називав учителем. Філософське підґрунтя повісті настільки глибоке, що дає можливість широкого й неоднозначного тлумачення.
Помітне місце у творчості Н. Королевої середини 1930-х рр. посідають дві книжки – «Водні сни» (1935) та «Інакший світ» (1936). в яких зібрано оповідання, що частково друкувались у різних журналах, переважно у часописі «Дзвони».
«Водні сни» — це літературна інтерпретація біблійних тем, зокрема притч Нового Завіту. Взявши за основу євангельську тему, письменниця виводить довкола неї цілий світ неповторних людських індивідуальностей. Більшість творів збірки авторка грунтує на дивах Христа, пов’язуючи їх із людськими долями, переживаннями, пристрастями, слабкостями. Події майже двотисячолітньої давнини читач бачить, як писали критики, «на відстані руки».
Збірка «Інакший світ» сильна правдивим відтворенням життя простолюду — вірменських, італійських, іспанських селян, монастирських послушників. людей убогих і покривджених, які тягнуться до чогось вищого, шукають ідеалів, вірять у легенди, намагаючись цим прикрасити й полегшити своє існування.
У 1936 р. окремим виданням вийшла автобіографічна повість «Без коріння», в якій проявився не лише епічний, а й ліричний талант Н. Королевої. Письменниця відтворює життя Ноель, героїні, що сильною індивідуальністю, відстоює власні погляди, береже свою гідність у чужому їй товаристві, але поступово звикає і до нових умов, почуває себе рослиною «без коріння», ніби пересадженою на чужий та несприятливий для неї ґрунт.
Одним із важливих у цьому творі є образ няні Северини, котра доглядала Наталену в бабусиному маєтку. Авторка відтворила як індивідуальні риси характеру цієї жінки, так і важливі прикмети української ментальності. Северина виступає уособленням прастарої Землі Української, яка дбайливо береже народні вірування, звичаї, співи, прагнучи донести їх до молоді.
Авторські дитячі спогади Н. Королевої своєрідно трансформувалися і в історичній повісті «Предок» (1937). написаній з особливою повагою і любов’ю. В основу твору лягли родові хроніки іспанських предків письменниці, історія життя дона Карлоса де Лачерди. що жив у першій половині XVI ст. її знову вабив не показний бік життя іспанських грандів, близьких до королівського двору, а непостійність і зрадливість людської долі, тяжкі випробування, які переживають герої повісті. рятуючись від іспанської інквізиції.
Ця повість була задумана не як сімейна хроніка. а як широкомасштабний художній твір, що порушує комплекс проблем пізнавального, виховного. філософського і морально-етичного плану.
Вершиною літературної творчості Н. Королевої є повість «Сон тіні» (1938), сюжет якої побудовано на незвичайному коханні єгипетської танцівниці Ізіди (Ізі) і престолонаслідника Антіноя, що трагічно обірвалося через придворні інтриги. Ізі — найкращий жіночий образ у всій творчості письменниці — поетична душа, що символізує собою чистоту, скромність, вірність мистецтву і своєму покликанню, а сама повість спрямована проти злих сил, що вбивають у житті все високе й чисте.
Батько Ізі був грецьким полоняником із берегів Борисфена. Ізі підсвідомо береже пам’ять про нього і його далеку батьківщину. Цією деталлю Н. Королева пов’язала античний світ, пишну Александрію з маловідомими краями, що пізніше стали Руссю.
У повісті «Сон тіні» змальовано колоритну картину життя античного міста з його храмами, театрами, майстернями, базарами, крамницями, школами, а також філософами, ремісниками, рабами. грабіжниками. Цією величезною масою керує імператор, що дбає лише про власні інтереси. Ницому і жорстокому світу письменниця протиставила велике кохання, приречене, за законами світового мистецтва, на трагічний кінець.
Критика 1930-х рр. перебільшувала релігійність і католицизм Н. Королевої, вбачаючи в ній фанатичну католичку, а в її творах — «побожне читання», тлумачення біблійної історії і християнських догм. Однак письменниця рішуче заперечувала таке розуміння своєї творчості. Вона була насамперед художником слова, вченим-археологом. знавцем історії та мистецтва, і якщо у своїх творах опрацьовувала біблійні й релігійні теми, то робила це як учений.
Своєю творчістю Н. Королева протиставила фальшивим цінностям вічні цінності, культові насилля — силу віри й силу любові, у центрі уваги авторки — людина. її духовний світ.
Найповніше християнський світогляд письменниці відтворено в повісті «Quid est veritas?» («Що є Істина?»), яку було опубліковано частково (у повному обсязі твір побачив світ 1961 р. у США). Головний герой твору — відомий з Біблії римський прокуратор Іудеї Пілат Понтійський, душевну драму якого Н. Королева намагається дослідити художньо. Вона зробила те. на що не наважився жоден письменник, — реабілітувала Пілата. Заглибившись у його переживання та проаналізувавши оточення, вона дійшла висновку, що він не міг вчинити інакше. На думку авторки, його рішення було зумовлено не особистою злобою чи непорядністю, а тією неминучістю, що визначалася вищими силами. Занурюючись у події сивої давнини, письменниця ретельно вивчала світ, підходила до цього як історик та археолог, пильно дбала про історичну точність своїх творів.
Цикл «Легенди старокиївські» (1942-1943). хоча й написаний задовго до смерті авторки, став підсумком усіх її творчих пошуків, філософських думок, мрій, надій і сподівань. Образ України постає у ньому в ореолі святості давніх звичаїв, він органічно пов’язаний з історією всього людства, закорінений у глибині віків із давніми традиціями, що з доісторичних часів єднали населення прадавньої території України з іншими світами.
Цей цикл вийшов у дуже скрутні для Європи часи і не був належно проаналізований та оцінений. Нині можна дивуватися сміливості й широті польоту наукової думки і художньої фантазії письменниці: вона написала 25 оповідань, кожне з яких містить комплекс ідей, думок, фактів, спостережень. художніх перевтілень.
в еміграції Н. Королева разом з чоловіком не терпіли політичної кон’юнктури, чутливо реагували на кожну фальшиву ноту, а діаспора ж дуже неприязно ставилася до них. Подружжя обмежувалося вузьким колом спілкування, до якого входили Є. Чикаленко. О. Кощиць, О. Вілінський, тобто давні, ще з дореволюційного Києва, приятелі. Не дивно, що письменниця почувалася самотньою, особливо після, смерті чоловіка (1941). коли опинилася в повній Ізоляції.
Після Другої світової війни, залишившись без засобів до існування. Н. Королева давала приватні уроки іноземних мов. працювала на невеликому підприємстві, де плела кошики, розсипала крупи у мішечки. До ностальгії додалася гіркота забуття та неможливість спілкування із читачами. Нова влада Чехословаччини вперто не помічала письменницю, видавництва весь час повертали надіслані нею рукописи. Тому вона одважилася передати їх на Захід.
Важливою подією для Н. Королевої стало відзначення в 1958 р. закордонною громадськістю її 70-річчя. В еміграційній періодиці було надруковано нариси про її життя і творчість, також святкування стало чудовою нагодою зацікавити видавців призабутими книгами письменниці.
У 1958 р. Н. Королева завершила роботу над повістю «Шляхами і стежками життя». Показуючи свою героїню від дитячих років до глибокої старості, авторка відтворює весь трагізм жіночої долі на війні. Повість, так би мовити, підсумовує творчість письменниці, у ній багато спостережень і роздумів про тривожне життя Європи першої половини XX ст.
Померла Н. Королева 1 липня 1966 р. Поховали її на цвинтарі у Чехії, в містечку Мельник.
У 1966 р.. уже після смерті Н. Королевої, вийшла друком книжка вибраного «Сон тіні. 1313», видана завдяки старанням празького професора О. Зілинського. Письменниця встигла побачити лише макет видання.
Ім’я Наталени Королевої стало відомим в Україні після скасування цензурних заборон, тобто після 1988 р.. коли про неї почали писати в українській пресі та друкувати її творчу спадщину. Твори письменниці мають широкі часові й просторові межі. Вона, може, єдина після Лесі Українки так талановито та ерудовано відтворила українською мовою світ ранньої християнської античності, європейського Середньовіччя й Ренесансу. І все, про що писала, черпала з власного життєвого досвіду. Крім того, за освітою вона була археологом, тож особливості всіх давніх культурних епох не були вигаданими, а базувалися на її фахових дослідженнях.