Приєднання Галичини до Польщі дошкульно відчули українські науковці, згуртовані в Науковім Т-ві ім. Шевченка. Під Австрією вони користувалися деякою матеріальною опікою уряду і могли всеціло присвячувати свій час науковим студіям.
Тепер, в нових умовинах, прийшлось їм заробляти на прожиток, і число їх зменшилось. Багато з них подалось на еміграцію, де постали нові центри української науки. Невеличка група їх переїхала в східню Україну, сподіваючись там. в умовинах українізації, знайти можливість продовжувати свою наукову працю.
В першій декаді українсько-радянської влади, Наукове товариство ім. Т. Шевченка підтримувало активний зв’язок з Українською Академією Наук у Києві, вело обмін дублетами книжок; у 1927 р. мовознавці приймали участь у працях правописної конференції у Харкові. Крім цього НТШ користувалось у цьому періоді грошевими дотаціями Києва. Подібно, як і деякі автори одержували гонорарі за свої, видані в Україні, твори (як от В. Стефаник).
Після процесу СВУ і ступневого розгрому української незалежної науки, зв’язки НТШ з Києвом припинились. До того ж, у 30-их pp., прийшла фінансова криза, яка заставила провід Т-ва зредукувати свій адміністраційний персонал, поважно обмежити грошеві дотації своїм науковим працівникам. Частково в допомогу прийшло українське громадянство, яке зложило шляхом масових пожертв 7,000 поль. злотих і це на якийсь час дозволило Т-ву заспокоїти найбільш пекучі потреби.
Але незалежно від цих зовнішніх обставин, провід Товариствава робив усі можливі заходи, щоб могти далі розвивати свою працю.
Музей НТШ
Ще до вибуху Першої світової війни при НТШ існував Етнографічно-історичний музей, і ще в 1917 р. вдалося повністю упорядкувати музейні збірки, їх згруповано в 5-ох відділах: археологічному, етнографічному, природописному, церковного мистецтва і картинної галереї.
З настанням польської влади продовжувано збирати і закуповувати нові експонати, і вже в 1920 р. відкрито музей для відвідувачів. Згодом усі ці відділи об’єднано у два великі відділи: культурно-історичний і природописний, з відповідними підвідділами. До 1939 р. скаталоговано 73,000 музейних предметів та переведено понад 100 археологічних розкопів. Оба відділи музею, а особливо природописний, були зразково упорядковані, мали своїх керівників і співробітників, та постійно засоблялись новими колекціями. Культурно-історичний відділ підтримував постійні зв’язки з іншими українськими і чужинецькими музеями.
У 1937 p., під патронатом НТШ, зорганізовано Музей воєнно-історичних пам’яток з часів українських Визвольних змагань, де зібрано чимало цікавого і вартісного матері ялу. Весь цей музейний дорібок західноукраїнської науки перейшов з приходом більшовицької влади до Галичини у вересні 1939 p..
Науково-дослідна праця НТШ
У цьому ж періоді часу (1920-39) зорганізовано при Філологічній секції НТШ ряд комісій — бібліографічну, української мови, літератури, слов’янознавства, шевченкознавства. При Історично-філософічній постали комісії старої і нової історії України, джерелознавча, правнича, соціологічна, економіки і статистики. При секції Мат.-природничо-лікарській засновано комісії географічну, фізіографічну, лікарську, технічно-наукову і агрономічну. В усіх цих секціях і комісіях працювали видатні вчені, які залишили по собі неперевершені праці. До найбільше заслужених трудівників науки з цього часу треба зачислити передусім таких вчених-науковців як: М. Возняка — історика літератури, І. Зілямського — мовознавця, Я. Пастернака – археолога І. Витановича — економіста, Ф. Колессу — музиколога, В. Левицького — математика, В. Кубійовича — географа, Ю. Полянського — географа, В. Старосольського — правника, М. Панчишина — лікаря та інших.
Видавнича діяльність
В зовсім нових умовинах НТШ старалась продовжувати свою діяльність у ділянці видавничій. Крім своїх «Записок», що містили розвідки з історії літератури мовознавства, та «Хроніки», НТШ продовжувало деякі давніші серійні видання та розпочало видавати деякі нові («Праці Комісії Шевченкознавства», «Збірник Правничої Комісії»), Двічі розпочинало воно видавання наукового українознавчого журналу «Стара Україна» (роки 1923-24), а перед вибухом Другої світової війни почало видавати науковий журнал «Сьогочасне і Минуле», Під фірмою НТШ був виданий «Атляс України і Сумежних Земель» В. Кубійовича, а при співпраці з іншими товариствами появились: «Українська книга» присвячена проблемам бібліографії, «Українська Музика» та «Лікарський Вістник».
* * *
З інших наукових видань передвоєнної Галичини треба передусім згадати видання Греко-католицької Богословської Академії — «Богословія»; в місті Жовкві появлялись систематично «Записки чину св. Василія Великого». Деякі праці з історії українського мистецтва і друкарства появились під фірмою Українського Національного Музею.
За почином І. Раковського і за допомогою членів НТШ, появились у 1935 р. перші зшитки «Української Загальної Енциклопедії» (книга знання). Головним редактором був І. Раковський, а його найближчими співробітниками були Василь Сімович — мовознавець, Володимир Дорошенко — бібліограф, літературознавець, і М. Рудницький — письменник і літературний критик. Ця перша Енциклопедія, в справжньому розумінні українська, об’єднала сотні українських вчених з західньої України і еміграції. Вона вперше дала українському громадянству загальні відомості і упорядкований матеріял про Україну.
Наукове товариство ім. Т. Шевченка і його діяльність (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)