Сьогодні серед політиків, істориків та простих громадян точаться дискусії навколо проблеми, як нам ставитися до ОУН та УПА. Лунають пропозиції всіляко применшити важливість цих явищ в українській історії, не героїзувати це минуле, не творити нових міфів.
Досі залишаються в свідомості багатьох українців утерті штампи комуністичної пропаганди про УПА як рух бандитів і зоологічних русофобів та фашистських колаборантів. Є навіть пропозиції погодитися з негативним ставленням до ОУН і УПА мешканців Півдня і Сходу України, про консервування двох історичних пам’ятей для Заходу і Сходу.
Між тим завданням суспільної думки і ЗМІ має бути надалі тлумачення і роз’яснення цілей та діяльності ОУН і УПА, донесення до сучасників історичної правди про людей, які в цьому русі брали участь. Потрібна неупереджена оцінка позитивів і недоліків цих двох явищ національно-визвольного руху 1930 — 1950-х рр.
Коли говоримо про антигуманний комуністичний режим, який на догоду примарних догм прирікав на винищення цілі верстви населення й нації, то повинні відразу розуміти, що такому режимові повинна була існувати альтернатива. Він мусів викликати спротив і боротьбу проти себе. І таким організованим опором була якраз ОУН як партійна сила, а в часи Другої світової війни — й виступ Української повстанської армії як сили народу, що не приймав сталінського тоталітаризму.
На підрадянській Україні не було можливості влаштувати організований рух опору, бо багатопартійність і підпільна боротьба була ліквідована тут ще 1921 р. Нетоталітарна Польща таку можливість давала. Говорячи про акти терору проти пацифікації або мирного населення під час Другої світової війни, ми не схвалюємо жорстокості українських партизанів або членів ОУН, але усвідомлюємо, що ці негуманні акти були викликані тоталітарною добою й подібним ставленням до українського населення з боку польських і російських окупантів.
Як так трапилося, що колишні мирні “тірольці Сходу”, які любили цісаря, були пацифістами, низько схиляли голову перед польською владою в краї, раптом за кілька десятків років стали радикальною силою опору, що викликала страх у сусідів? Західна Україна найболючіше сприйняла поразку у визвольних змаганнях 1917 — 1921 рр. Причини її вона бачила в неспроможності еліти збройно протистояти ворогові, у недостатній войовничості, в слабкій відпірності характеру, в запобіганні перед думкою опонента в боротьбі, в непевності й капітулянстві. Філософія інтегрального націоналізму Дмитра Донцова давала до рук нову життєву поставу. Молодь охопив дух реваншу, ірраціональне прагнення революційної перемоги над окупантом, самопосвята й самопожертва у борні за незалежність. Ідея самостійної України стала самодостатньою й першочерговою серед усіх інших суспільних завдань. У ній акумулювалися всі проблеми — соціальні, економічні, культурні, цивілізаційні тощо. Не має українець економічних можливостей для прожиття — винна бездержавність; пасуть українці задніх у соціальній ієрархії — це наслідок національного визиску; стоять українці на низькому культурному рівні — тому що не мають власної держави, яка би про це подбала.
Підпільна ОУН стала, попри існування інших політичних об’єднань, таких як УНДО, що продовжувала національно-демократичну партію, найпопулярнішою політичною силою. Вона стала справжньою всеукраїнською партією, яка об’єднувала і інтелігенцію, і селян, і робітників; до неї входила така “сметанка” українського суспільства, як донька професора Подебрадської господарської академії Олена Теліга, син визначного поета-лірика Олександра Олеся — Олег Ольжич, представники львівського нотаблітету Охримовичі, Шухевичі та ін.
ОУН і УПА, попри розхожу думку радянської пропаганди, зовсім не було суто західноукраїнським явищем. Творами інтегрального націоналізму 1930-х рр. нишком захоплювався харківський літературознавець, професор, ідеолог МУРу Юрій Шевельов. їх підтримував під час війни колишній член Центральної Ради Кирило Осьмак — президент УГВР. Лікарем в структурах УПА був одесит, визначний суспільний мислитель Юрій Липа. Одним із ідеологів ОУН став колишній комсомольський робітник з Вінниччини Йосип Позичанюк, одним із провідних публіцистів — Леонід Полтава з Полтавщини.
Звичайно, ОУН мала й негативні риси — схильність до вождізму, неприйняття європейського лібералізму й демократії, диктаторські перегини. Але був час зіткнення диктаторських режимів, і опір їм теж повинен будуватися за тоталітарним принципом.
Чи були ОУН і УПА якимсь особливим українським явищем? Зовсім ні. Зелених братів мали литовці, Армію Крайову — поляки, національна самооборона існувала й у естонців, усташів мали хорвати, четників — серби. Сьогодні в Польщі загальновизнаним є факт величезного внеску Армії Крайової у відновлення польської держави. Але ця ж АК провадила репресивні, терористичні відплатні акції проти українського населення. Проте українці не можуть не визнати рації в такій поведінці нинішніх очільників Польїці. Тим більше з не меншою пошаною ми повинні ставитися до українських партизанів, які наодинці намагалися боронити проти переважаючих сил українську рацію стану й політичний інтерес.
У ПА була справжньою підпільною українською армією. І той факт, що окремі представники її керівництва вели переговори й позалапітункові стосунки з німецькою розвідкою та іншими структурами, зовсім не свідчить про прислужництво й колабарацію УПА, Так само як зв’язки козацької старшини й самого Богдана Хмельницького з польськими державними колами не свідчать про колаборацію козацтва на користь Речі Посполитої. Вже сам факт участі в УПА 100 — 150 тис. людей, підтримка населенням цієї боротьби до 1950-х рр. свідчить про її народний характер. Бо ж без співчуття простих українців десять років продовжувати боротьбу на Західній Україні було неможливо.
Ми вправі казати про боротьбу ОУН-УПА як одну з ланок національно-визвольної боротьби українського народу, в ланцюгу якої була козаччина, гайдамаччина, війни УНР і ЗУНР, повстанський рух поч. 1920-х.
У діяльності ОУН брали участь видатні представники українського суспільно-політичного руху Роман Шухевич — третє покоління Шухевичів. Дід його Володимир Шухевич — видатний етнограф Гуцульщини, автор шеститомного етнографічного дослідження краю, Степан Шухевич воював в українських січових стрільцях, а сам Роман Шухевич був легендарним командармом УПА.