Новицький Яків Павлович (24.10.1847, с. Аули Катеринославської губернії [тепер Криничанського р-ну Дніпропетровської обл.] -19.05.1925, Запоріжжя) — український фольклорист, історик, археолог, етнограф, архівіст, педагог, музейний і культурно-громадський діяч.
Походив з давнього українського козацького роду, представники якого згодом здобули потомственне дворянство. Новицький вів свій родовід від охочекомонного козацького полковника Іллі Федоровича Новицького, сподвижника українських гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи та ін.
Батько Якова Новицького Павло Іванович Новицький (1809-1864) мав чин колезького реєстратора. Мати Єлизавета Петрівна, уроджена Мартиненко, походила з родини відставного майора. Родина Новицьких була багатодітною, Яків мав чотирьох братів і двох сестер. Мешкала родина в спадковій садибі матері в с. Аули або ж у родовому батьківському хуторі Новики.
Сімейні перекази, розповіді селян, народні думи, пісні, легенди, природний хист Новицького сприяли його інтересу до вивчення історичного минулого рідного краю, наполегливому здобуттю знань. На жаль, сімейні обставини (передчасна смерть батька, матеріальна скрута) не дозволили юнакові закінчити освіту в Олександрівському повітовому училищі. Проте багато часу він приділяв самоосвіті, студіював твори видатних учених І. Срезневського, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Сумцова, А. Бекетова та ін.
У 1865-1868 рр. Новицький служив канцеляристом Олександрівського повітового казначейства. Важливе значення в його житті мало знайомство з відомим педагогом бароном М. О. Корфом, який тоді очолював шкільну справу в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Під впливом М. О. Корфа і за його допомогою Новицький обрав для себе професію вчителя і в 1868 р. почав викладати у Вознесенській сільській школі (тепер у межах м. Запоріжжя). Разом з учнями здійснив безліч екскурсій з метою дослідження місцевої природи, провадив археологічні розкопки.
У 1871 р. Новицький перейшов учителювати до Іванівської сільської школи Маріупольського повіту (тепер Донецької обл.), яку незабаром очолив і перетворив на зразкову. За пропагування в школі героїчного минулого українського народу, любові до рідної землі, вживання в процес навчання української мови потрапив до списку неблагонадійних і у 1877 р. був обвинувачений в українофільстві й звільнений з посади вчителя.
У 1879 р. повернувся в Олександрівський повіт і з 1880 р. учителював в с. Білоцерківка. Невдовзі був обраний секретарем Олександрійської шкільної ради і працював на цій посаді до 1896 р.
Протягом багатьох років Новицький був попечителем шкіл Олександрівського повіту і почесним членом Олександрівського повітового попечительства дитячих притулків.
Я. П. Новицький — засновник і перший директор (1915-1925) Олександрівського краєзнавчого музею. З 1919 р. працював у військовому комісаріаті, потім — у губерніальному відділі народної освіти. У 1919-1925 рр. завідував місцевим архівом, що був ним створений.
1924 р. обраний членом-кореспондентом ВУАН.
Був членом Харківського історично-філологічного товариства. Харківського товариства дослідників природи. Південно-західного відділу імператорського Російського географічного товариства, Імператорського товариства шанувальників природознавства, антропології і етнографії. Катеринославського наукововго товариства. Катеринославського статистичного комітету. Катеринославської губернської ученої архівної комісії, співробітником Петербурзького університету з постачання рослин катеринославської флори та ін.
Результати своїх досліджень Новицький друкував у різних наукових і періодичних виданнях. Він є автором понад 200 наукових праць. Перша його публікація побачила світ 1876 р. у збірнику М. П. Драгоманова «Малорусские народньїе предания и рассказы».
Я. П. Новицький був нагороджений орденами Станіслава ІІІ (1903) та II (1914) ступеня і Анни III ступеня (1908).
Лихоліття 1917 р. і громадянської війни остаточно підірвали здоров’я вченого. Він і його родина зазнали матеріальної скрути, були пограбовані, частина їхнього майна була реквізована.
За своє життя Я. Новицький зібрав унікальні колекції фольклорних, археологічних, писемних, природничих та ін. пам’яток, що стосуються головним чином історії запорозького козацтва. Деякі пам’ятки він подарував Катеринославському музею ім. О. М. Поля (нині Дніпропетровський історичний музей м. Д. Яворницького). Завдяки Новицькому до музею надійшли запорозькі гармати, люльки, народні картини «Козак Мамай» та ін. Значнучастину зібраних ним матеріалів учений опублікував, зокрема документи з архіву Коша Запорозького в «Летописи Катеринославської ученої архівної комісії». Окрім того, видав збірку українських історичних пісень, значну частину котрих він записав у Нікополі, Кангулівці, Кушугумівці, Новогупалівці та Поклезському (в історичних запорозьких місцевостях). У цих піснях — минуле українського — народу, його історичний побут, національні Герої. До збірки увійшли народні перекази та оповідання, які вчений збирав на Катеринославщині протягом 1875-1905 рр.
Мандруючи землями запорозьких вольностей, він записав перекази про походження рік, скель, урочищ, могил тощо, про історичних героїв, славетних запорожців, відомості що поселення давніх народів, кочових племен, про кошових отаманів І. Д. Сірка та П. І. Калнишевського, кошового задунайського козака Й. М. Гладкого. Значний інтерес викликає зібраний Новицьким народний гумор, сатира. Цей матеріал доповнюють молитви, замовляння, заклинання і рецепти страв.
Вельми прислужився Я. П. Новицький видатному дослідникові історії запорозького козацтва Д. І. Яворницькому (1885-1940). Великий знавець топографії запорозьких земель, він надав велику допомогу Яворницькому в складанні топографічного опису Запорозьких Січей. Починаючи з 1883 р., обидва дослідники разом мандрували землями колишніх запорозьких вольностей, ретельно їх вивчаючи.
Основні праці Я. Новицького: «История города Александровска Екатеринославской губернии в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770-1806 гг.» (Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии Екатеринослав, 1905.- Вьш. 3); «Малороссийские исторические песни, собранные в Екатеринославщине. 1874-1903 гг.» (Там само.- 1908.- Вмп. 4,- С. 131-257); «Материалы для истории запорожеких козаков» (Там само.- 1909.- Вьш. 5.- С. 1-98); «Народная память о Запорожье: предания и рассказы, собранньїе в Екатеринославщине» (Там само.-1911.- Вьш. 7.- С. 3-112); «Малорусекие на-родньїе заговорьі, заклинання, молитви и рецепти, собранные в Екатеринославщине» (Там само.- 1913.- Вьш. 9.- С. 59-98) та ін.