Новоросійське козацьке військо

Новоросійське козацьке військо — узагальнена назва козацьких формувань, що існували на території Новоросійського краю. Відомо, що в 1806 тут було сформоване Усть-Дунайське Буджацьке військо, основу якого становили близько 500 колишніх задунайських козаків, які, повернувшись в Україну, були поселені на пониззі Дунаю, в районі Кілії. До них приєднувалися козаки, які втікали з різних турецьких країв, в їх числі й ті, що служили в турецькому гарнізоні Ізмаїла. Наприкінці грудня 1806 на бік російської армії перейшов отаман задунайців Трохим Гайдабура (Майдабура), під орудою якого перебувала сотня козаків і який дістав від царського уряду чин хорунжого. 28 лютого 1807 створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська було узаконене спеціальним указом імператора Олександра І. Центрами формування війська стали міста Кілія (нині — Одеська обл.) і Галац (тепер -територія Румунії). Командуючий Молдавською армією Росії генерал Міхельсон звернувся до задунайців зі спеціальним закликом зрікатися турецького підданства і приєднуватися до козацького війська. Незабаром було утворено 40 куренів, більшість з яких мала такі ж назви, що й курені Нової Січі (див.). Першим кошовим отаманом війська став козацький офіцер Іван Підлеський, якого незабаром замінив Хома Бучинський.
В 1828-29, за наказом російського уряду, було сформоване Дунайське козацтво, основним завданням якого стала охорона кордонів по річці Дунай та Чорноморському узбережжі. В 1857 воно було перейменоване на Новоросійське. У грудні 1868, на підставі загальної реформи козацьких військ. Новоросійське козацьке військо було оголошене розформованим. Але остаточно воно припинило своє існування лише наприкінці 1869.