Ногайська орда

Ногайська орда — одне з державних утворень, яке виникло наприкінці XIV ст., внаслідок остаточного розпаду монголо-татарськї держави Золота Орда. Назву свою взяла від імені полководця Ногая, який очолив це формування, тюрксько-монгольські племена якого (мангити) кочували в районі нижнього та середнього Поволжя. Столицею його стало містечко Сарайчик в пониззі р. Яїк (Урал). В середині XV ст. стався розкол і в цьому державному утворенні. Східна частина його, племена якої кочували на лівобережжі Волги, стала називатися Великою Ногайською ордою і в 1557 змушена була увійти до складу Російської держави. Західна частина ногайців перекочувала в південноукраїнські степи, утворивши кілька невеличких орд — зокрема, Білгородську, Єдисанську, Перекопську та Єдичкульську. Відомо, що Перекопська та Єдичкульська посідали територію на Лівобережжі Нижнього Дніпра і підпорядковані були Кримському ханству. Інші орди кочували на території від Дніпра до Дунаю. Основні заняття: скотарство, зачатки землеробства (з поч. XVIII ст.) та розбійницькі напади на сусідні народи. Очолювали ці орди сераскир-султани, яких призначав кримський хан, а на чолі округу стояли мурзи, влада яких залишалася спадковою. Загони ногайських орд безліч разів нападали на українські землі, тривалий час залишаючись найзапеклішими ворогами українського козацтва. В 1770 ногайці були переселені російським урядом в Приазов’я та в степи між Доном і Кубанню. У другій половині XIX ст. значна частина ногайців з причорноморських степів була переселена до Туреччини.