Серед держав Європи Річ Посполита відзначалася рідкісною для 16- 17 ст. ліберальністю державного устрою. Піддані польського короля були формально рівними перед законом, незалежно від національності та віросповідання. Не дивно, що, коли в Європі почалися релігійні війни, Річ Посполита стала рятівним прихистком для тисяч протестантів, євреїв, Вірменіє, переслідуваних у себе на батьківщині. Але де знайти притулок для численних біженців? Польський уряд пішов випробуваним шляхом: надати поселенцям необжиті землі на сході, на межі з Диким Полем. Ці мальовничі краї були гарні всім, окрім одного: постійної загрози татарських набігів. Євреї, що заселили до початку 17 ст. Поділля, Буковину й Брацлавщину, були змушені разом із місцевим населенням захищати свою нову батьківщину. Так з’явився особливий тип споруд – оборонні синагоги, які служили одночасно й духовним центром єврейської громади, і важливим вузлом оборони міста на випадок нападу ворога.
Архітектура оборонних синагог досить однотипна: вони являють собою масивні кубічні будівлі, як правило позбавлені прибудов, башточок, галерей та інших «надмірностей» епохи Ренесансу. Важливо врахувати, що з точки зору іудейської віри, синагога – це не храм, а «будинок зборів», тому її вигляд завжди є підкреслено світським. Добре збережені синагоги 16-17 ст. нагадують, скоріше, маленькі, добре укріплені садиби, ніж культові споруди.