З кінцем XIX ст. в малярстві східної України т.зв. передвижництво вижилось. Молодій генерації мистців воно видалось застарілим і наївним.
Врешті і на Заході, на зміну фотографічному (академічному) реалізмові прийшов імпресіонізм, напрям, що м.ін. акцентував елементи світла і світлотіні.
Першою українською мисткинею, що захопилась цим новим напрямом, була, за свого короткого життя, Марія Башкірцева. Одначе вона, проживаючи в Італії та у Франції, не зуміла прищепити цього напряму на український ґрунт. Щойно під кінець XIX і на початках XX ст. імпресіоністичний стиль починає пробиватися в картинах мистців ще реалістичного напрямку, як у І. Похитонова, Гр. Дядченка, К. Бокшая, А. Куїнджі та в учня Рєпіна — Ф. Красицького, творця відомої історичної композиції «Гість з Запоріжжя».
Особливо спостерігаємо це в творчості вихованця петербурзької школи реалізму Олександра Мурашка (1875-1919). Він був майстром психологічного портрету, побутових полотен та відомої картини «Похорон кошового». В Парижі виконав Мурашко ряд картин з життя паризької вулиці і каварні. Мурашко був першим українським малярем, що своїми виставами за кордоном почав виводити українське мистецтво у ширший світ. Виставляв свої картини в Парижі, Мюнхені, Амстердамі, на міжнародній виставі у Венеції, а теж у Берліні та інщих західньоевропейських містах. У 1917 р. був основоположником і професором Української Академії Мистецтв. Здобув велике визнання на Заході, а його картини знаходяться в музеях і приватних збірках Амстердаму, Женеви, Нью-Йорку.
Українські художники початку ХХ ст.
Прикметним явищем в малярстві цієї доби є відхід українських мистців від мистецьких традицій Петербурга і їх наближення до нового мистецтва, яке культивувалось в академіях і мистецьких школах Кракова, Мюнхену чи Парижа. Особливу ролю в цім новім становленні українського маляства відіграв зокрема Краків, де проживав і творив уродженець України, великий майстер краєвиду, Ян Станіславський, імпресіоніст, а побіч нього поет, драматург і маляр Ст. Виспянський. З краківської школи Станіславського вийшли такі визнані мистці, як львів’янин Іван Труш (1869-1940), киянин Микола Бурачок (1871-1942), що стали творцями нового, в стилі імпресіонізму, українського пейзажу. В цьому відношенні на особливу увагу заслуговують картини Труша з часу його перебування у східній Україні («Дніпро біля Києва», «Могила Шевченка», «Хрешення Руси», «Володимирівська гірка»). Намалював він теж портрети І. Франка і Л. Українки.
Мистецьку освіту в Кракові здобули теж автор стилізованих портретів Мих. Жук та полтавчанин І. Северин. Найбільшою між ними індивідуальністю виявив себе Олекса Новаківський (1872-1935). Після початкової науки в одеського мистця-декоратора І. Клименка, Новаківський виїздить до Кракова і тут в Краківській Школі Мистецтв (у JI. Вичулковського і Я. Станіславського) формується його великий талант. Закінчив школу золотою медаллю у 1900 р. З 1913 р. постійно проживав у Львові і користувався опікою свого великого добродія митрополита А. Шептицького. У краківському реалістично-імпресіоністичному періоді творчості стояв близько до польських сучасників, а у львівський період, під впливом воєнних переживань, він еволюціонував у напрямі символістичного експресіонізму. Хоч уже в краківський період він проявив свій самобутній талант і завоював собі видне місце, основний період його творчості припадає на львівський, зокрема післявоєнний період, коли то він дійшов до зеніту своєї мистецької слави.
В період перед Першою світовою війною особливе значення для українського національного мистецтва мала творчість братів Василя і Федора Кричевських.
Про першого з них, Василя Кричевського, була вже мова в розділі про архітектуру, яка, як було відмічено, не була єдиною ділянкою його мистецької творчості. В багатограннім творчім дорібку цього мистця окреме місце займає малярство, при чому маляр-мистець не пішов за сучасними модерними європейськими зразками. Він знайшов джерело для своєї творчості в давньому українському народному мистецтві і започаткував нову оригінальну течію
українського малярства, для якої важко знайти аналогію в мистецтві інших народів. Він і архітектор і графік високої кляси, в той же час дає чудові пейзажі, в яких подибуємо й архітектурні деталі. Ще в 1910 р. він здобув нагороду за картину «Наречена», сюжет запозичений з народного побуту, де оригінальний обряд прибирання молодої перед вінчанням сповнений сили, бадьорості і краси. Його творчість простягається і на радянські часи, коли він став ректором Київської Академії Мистецтв.
Другий, Федір Кричевський (1880-1947), молодший брат Василя — представник монументального малярства, професор Київської Академії Мистецтв, а теж її ректор, почесний доктор мистецтвознавства. Працював переважно в жанровому, історичному і портретному мистецтві і виховав цілу генерацію українських мистців. Кращі з його картин, це «Молода», «Довбуш», «Інвалід», «Мати», портрет Шевченка.
Незалежно від Кричевського, закордоном проходила творчість галичанина Михайла Бойчука (1882-1939), який головно зупинився на студіях візантійського, єгипетського і ассирійського мистецтва та лучив їх із старою українською мистецькою традицією княжих часів і бароко. Крім цього спирався він і на інші стилі, як от ренесансу.
Він став творцем цілої школи, яка дістала назву монументалістів (або бойчукістів), що є дуже цікавим явищем не тільки в українському, але й в європейському малярстві. Дмитро Антонович називає його „проповідником, учителем і ідеологом” мистецтва. Впливи школи Бойчука позначились не тільки в малярстві (портрет і фрески), але і в кераміці, деревориті, ткацтві, килимарстві. Помер у совєтському концтаборі.
З інших мистців цієї ж генерації треба назвати тих, що виступили на арену мистецького життя Галичини, а це: Осипа Куриласа, Олену Кульчицьку, Антона Монастирського і Модеста Сосенка.
Осип Курилас здобув широку популярність у Галичині. Багато часу провів за кордоном, зокрема в Югославії і в більших мистецьких центрах Європи. Він м.ін. намалював картину «Похорон Шевченка» (з прощальною промовою Костомарова над могилою) та один з кращих творів — портрет поета. Займався теж педагогічною працею.
Антін Монастирський — мистець селянських типів, народного побуту, настроєвих картин на теми народних пісень. Окрему групу творять його живописні ілюстрації до поезій Шевченка. Крім цього цікавили його історичні теми з козацькою героїкою і пейзажі.
Цікавим майстром, який в народнім мистецтві шукав зразків для розвитку монументального мистецтва, був Модест Сосенко, що свій талант шліфував у мистецьких школах Кракова, Мюнхену, Парижа. Він автор численних портретів, пейзажів, жанрових картин, орнаментальних розписів у церквах. Найціннішою роботою з ділянки розписів були його розписи в колишнім Музичнім Інституті ім. Лисенка у Львові.
Окреме місце в цій Генерації мистців займає Олена Кульчицька. Її творчість почалась у 1909 р. і протягнулась аж до 70-их pp. цього сторіччя у радянській Україні. Була вона різновидним мистцем. Її мистецький дорібок становлять портрети, побутові та історичні картини, пейзажі, натюрморти, книжкові ілюстрації, твори ужиткового і декоративного мистецтва. Найбільше проявився її талант у графіці. Твори мистецтва — це історія народу, його побуту, звичаїв. Кращими з них є картини «Ярмарок у Косові», «На базарі», «На панському лані». Її улюбленою темою є теж діти.
В цілому — західноукраїнські мистці збагатили український живопис значними ідейно-тематичними здобутками. Репрезентацією українського мистецтва були виставки, влаштовуванні зокрема в Києві в pp. 1911, 1913, а подією великої ваги для українського мистецтва було заснування в Києві в грудні 1917 р. Української Академії Мистецтв, яку очолив славний графік Георгій Нарбут.
Графіка
Побіч малярства розвинувся, як самостійна галузь мистецтва, графічний рисунок, якого вибагливість дійшла до незвичайних досягнень.
Перший здвиг від еклектизму та копіювання, яке характеризувало графіку попередніх періодів, до самостійної творчості, стався приблизно на межі ХІХ-ХХ століття.
Справжній процес відродження української графіки зв’язаний з діяльністю історика Мих. Грушевського, і усестороннього мистця, архітектора, маляра і графіка В. Кричевського. Обидва закохані в мистецтво старої української книги, звернулися до неї як до джерел натхнення модерної української графіки. Грушевський зіграв роль ініціатора-ідеолога і видавця, а Кричевський здійснював ці плани і мрії. Саме В. Кричевський, який по мистецьки оформлював ілюстровані видання великого історика, знайшов швидко наслідувачів і став основоположником нової української графіки.
Другим мистцем, що видатно проявив себе у цій ділянці, був відомий уже М. Бойчук, як артист-декоратор і визначний мистець у монументально-фрескових декоративних композиціях. Він дав теж орнаментальні зображення для різного роду документів, акцизних паперів, тощо.
В той же час появились перші ілюстрації українських книжок, а їх творили визначні мистці-малярі українського селянського і козацького побуту. Ними були І. Їжакевич, С. Васильківський та славетний баталіст М. Самокиша. Цей останній, крім оформлення альбому Шевченка (1889), брав участь в оформленні журналу «Українська Хата». Разом з Васильківським Самокиша працював над оформленням альбому «З української давнини» (Петербург, 1910), де м.ін. вміщено 21 таблиць, які зображували гетьмана, козака, селянина, кобзаря, а теж балістичні сцени та козацькі атрибути. Пояснення до них склав великий знавець української старовини Дмитро Яворницький.
Дальше треба згадати О. Сластьона і А. Ждаху, що в 1911 р. виготовив і оформив ілюстрації до альбому творів Шевченка і Квітки-Основ’яненка. Ждаха виконав теж ряд ілюстрацій і кольорових обкладинок до романів та історичних повістей з української давнини та до народних дум, які виходили листівками і в роках 1911-14 були дуже популярними.
На західніх українських землях в другій половині XIX і на початках XX століття великого розвитку набула станкова, книжкова, а особливо журнальна графіка. К. Устіянович, Т. Копистинський, Я. Струхманчук і О. Курилас, а передовсім О. Кульчицька — збагатили її тематику, експресивні засоби та надали їй національного колориту.
Георгій Нарбут
Найбільшим майстром, основоположником та ідеологом сучасної української графіки, став Георгій Нарбут (1886-1920).
Родом з Глухова, закоханий в українській старовині, пристрасний любитель старого українського письма (уставу і півуставу), після студій у Мюнхені, повернувся до Петербурга, де розпочав свою велику кар’єру як графік. Він дав чудові, досі невидані рисунки літер, вигадливих силуетів, елегантних ілюстрацій. В другому періоді його творчості (Київ 1917-20), під впливом творчості Бойчука і Кричевського, його великий талант почав дозрівати. Він, захоплений Україною і її мистецьким рухом, за коротке своє перебування у столиці України (і за таке ж коротке своє життя), розгорнув величезну працю. Він прямо засипав Україну шедеврами своєї нової творчості, рисунками гербів, грошевих банкнотів Української Народної Республіки і доби гетьманату Української Держави, марок, банкетів, дипломів усіх видів книжної графіки, ілюстрацій, заставок, обкладинок. Своїм прикладом захопив молодь і, за час своєї короткої мистецької творчості, заснував цілу школу молодих графіків.
З великої кількості його різних робіт дореволюційного періоду на окрему увагу заслуговують ті, в яких грають основну роль герби («Малоросийсский Гербовник», «Герби гетьманов Малороссии»), а теж такі, як «Старинная архитектура Галиции», «Старинние усадьби Харковской губернии» і ін.) та «Українська абетка», виконана ще в петербурзькім періоді.
З кінцем XIX ст. в малярстві східної України т.зв. передвижництво вижилось. Молодій генерації мистців воно видалось застарілим і наївним. Врешті і на Заході, на зміну фотографічному.
Образотворче мистецтво початку 20 ст. (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)