До перед християнських часів, тобто часів, поки український народ прийняв християнську віру та поки ще розпочав свою письменницьку творчість, відносяться своїм повстанням деякі з пісень т. зв. обрядового календарного циклу.
Названо їх так тому, що походження їх стояло і стоїть у зв’язку з святами й обрядами. Колись пов’язувалися ці пісні із святами в честь сонця, весни, нового року та з весільними й похоронними обрядами.
Велика частина цих пісень тісно пов’язана з порами року. До обрядових пісень, що зв’язані з порами року, точніше з наступом зими й літа, чи то з боротьбою темних і ясних сил, належать: колядки, щедрівки, веснянки (гаївки або гагілки), купальні і русальні. До обрядових пісень, що не стоять у зв’язку з порами року, слід зарахувати весільні й похоронні. У деяких обрядових піснях, зокрема в колядках, дослідники вбачають, звеличування давніх богів та поклін силам природи. В інших обрядових піснях бачимо звеличування господаря та його рідні в повній вірі, що таке звеличування має силу заворожити щастя й багатство. Тому то в колядках і щедрівках господар гарний, пишний та багатий. На його дворі калинові та золоті мости. В його хаті застелені столи. На столах солодкі меди, зелені вина в золотих чарках, калачі з ярої пшениці. На ньому сорочка, ”як біль біленька, як лист тоненька, випрана в Дунаї, висушена на туровому розі“… По його світлиці ходить господиня, пишная пані. На її ногах скриплять жовті чобітки. При поясі в неї подзвонюють срібні ключі; «По двору ходить, як місяць сходить», як засміється ”сад-вкноград в’ється». Подібними словами славлять колядки рідню та челядь господаря.
Поруч хліборобських мотивів зустрічаємо в колядках мотиви воєнні, мисливські, любовні, фантастичні й біблійні. Наскільки величальні колядки й щедрівки мали передусім на меті накликати щастя на двір господаря, настільки пісні, й ігри, що пов’язані з весною, а саме веснянки або гаївки мали колись на меті заворожити весну, тепло, врожай. Поруч із цим у веснянках, що їх співає народ у супроводі весняних хороводів, помітно висувається мотив кохання (напр., «Розлилися води на чотири броди»…)
Окремим, своєрідним, поетичним чаром визначаються обряди й пісні русальні та купальні. Була віра, що в русальну неділю (сьогодні неділя Зелених свят) русалки виходять із рік з розпущеним волоссям, плавають на поверхні води, бігають по полях, гойдаються на віттях дерев, принаджують прохожих та їх залоскочують. У їх честь співали колись пісні в роді:
Сиділа русалочка па білій березі,
Просила русалка в дівочок сорочки:
„Дівочки, сестрички,
Хоч по біленької,
Дайте мені сорочки,
Аби тоненької”.
Купальні обряди
Купальні обряди відбувалися в свято Купала, коли літне сонце слало найсильніше проміння з 23 на 24 червня. В час цього свята вночі розкладали хлопці над рікою вогонь і скакали через нього. Купальні вогні мали магічне значення; з одного боку, ними хотіли забезпечити себе від хвороби, смерти, відьом, шкідливих явищ і духів, з другого боку ці вогні мали накликати врожай. Дівчата заводили танки, пускали вінки на воду, заворожували долю й співали пісні.
З приходом християнства на Україну багато з усіх цих пісень пов’язано з християнськими святами. Такі пісні, що в них ославлено Різдво сонця, початок нового року, перенеслися на Різдво Христове, Йордан; пісні в честь весни, про відродження весняної природи — на Великдень, купальні — на свято Івана Хрестителя. Багато слідів давнини затримали також ті обрядові пісні, що не були зв’язані з порами року; весільні й похоронні. Зокрема обряд весілля, дуже багатий і різнорідний, творить неначе своєрідну драму, яка розпадається на поодинокі дії: сватання, заручини, приготування короваю, приїзд молодого. Весілля розпочинається обрядом сватання, в якому заховалося багато слідів давнини. Дальшим актом у весільній драмі є обряд заручин, супроводжуваних піснями, в яких відчуваються нотки тривоги перед невідомою майбутністю. Важливим моментом у розвитку весільного обряду — готування короваю, що символізує добробут нової сім’і, в коровай застромлюють вишневу вітку (”гільце“) — символ дівочої вроди. Найважливішою хвилиною весільного обряду є приїзд молодого за молодою, в якому сильним відгомоном відбилися обряди колишнього дружинного побуту («князь», «дружина», «бояри»). Серед весільних пісень та обрядів багато є таких, що нагадують часи, коли наречену жених здобував силою, або купував. Сьогодні це тільки поетичний обрядовий спогад про колишню дійсність.