Оглоблин (Мезько) Олександр (1899-1992) — визначний український науковець, професор історії (з 1922), дійсний член Наукового товариства їм Шевченка (з 1947) та Української вільної академії наук (з 1947). Родом із Києва. Батько його походив із давнього козацького роду Мезьків, який мав ґрунти на Новгород-Сіверщнні. Мати (дівоче прізвище Лашкевич) теж походила з козацького роду. Прізвище Оглоблин дісталося йому від вітчима. Закінчив історико-філологічний ф-т Київського ун-ту (1919). Був на викладацькій роботі в Київському археологічному ін-ті, Київському ін-ті народної освіти. Київському ін-ті народного господарства, в Київському та Одеському університетах (1920-43). Увесь цей час займався науковою роботою, досліджуючи історію Козацької України. З 1926 — старший науковий співробітник ВУАН. Захистив дисертацію і був удостоєний наукового ступеня доктора історії української культури.
В 1930 був заарештований, як український буржуазний націоналіст, але після кількох місяців ув’язнення, по тому, як він не визнав своєї провини, був випущений на волю. Дуже допомогло його науковим пошукам те, що в 1931 -32 він був заступником директора Всеукраїнського історичного музею в Києві, а в 1932-33 очолював Всеукраїнський центральний архів стародавніх актів. У 1933 його знову звинуватили у буржуазному націоналізмі і позбавили права займати будь-які наукові посади. Проте в 1937 він стає старшим науковим співробітником Інституту історії АН.
В 1941 в Москві, без захисту дисертації, отримав науковий ступінь доктора історичних наук. Під час німецької окупації Києва понад місяць, з 21 вересня по 25 жовтня 1941, був головою Київської міської управи. Налагодив зв’язки з ОУН («Мельниківцями»). Підтримав видання українського часопису «Литаври», редагованого Оленою Телігою. З посади німцями був усунений і лише дивом уникнув арешту. В 1942-44 працював директором Музею-архіву Києва та професором Київського університету. З 1944 року в еміграції — в Чехії, Німеччині, США (з 1951). В 1944-51 був викладачем та професором Українського вільного університету в Празі та Мюнхені. З 1951 — голова історичної секції Української вільної академії наук у США. Голова українського історичного товариства в США (з 1965).
Автор майже 700 публікацій. Серед найбільш значущих, пов’язаних із козацькою тематикою: «Мануфактура в Гетьманщині» (в якій розглядалися економічні засади гетьманської держави, 1925); «Українсько-московська угода 1654» (1954), в якій союз України з Московією він оцінював з точки зору утвердження незалежного статусу України, з чим важко погодитися, хіба що йдеться про певну незалежність від Польщі, але й вона була примарною, оскільки незабаром Польща і Московія поділили Україну по Дніпру.
Привертають увагу й досі залишаються в науковому обігові його праці «Думки про Хмельниччину» (1957); «До історії руїни»; «Договір Петра Іваненка (Петрика) з Кримом 1692» (1927); «Ескізи з історії повстання Петра Іваненка (Петрика)»; «Мазепа і повстання Петра Іваненка (Петрика)» (1929); «Люди старої України» (1959); «Гетьман Іван Мазепа і його доба» (1960), в якій, використавши значний масив документальних матеріалів, опрацював дослідження попередників. Він брав активну участь у створенні виданої за кордоном «Енциклопедії українознавства» (1949-84), в якій висвітлив майже всю тематику, пов’язану з історією українського козацтва. Похований у містечку Лудлов, штат Массачусетс (США). Серед праць, присвячених життєвому та науковому шляху О. Оглоблина, особливо виділяються дослідження І. Верби «Олександр Оглоблин. Життя і праця в Україні» (К., 1999), історична розвідка Ю. Бойка «Професор доктор О. Оглоблин як історик духовно-політичного розвитку козацької України». (Український історик, № 1-2, -С. 13-28), публікації Л. Винара.