Історія зберігає імена багатьох великих винахідників, самородків й талановитих мрійників, які не лише жадали перетворень, а й змінювали світ на краще. Вони, не жалкуючи часу і сил, робили дивовижні відкриття, борознили океани й підкорювали небесний простір… Одним із них був Олександр Георгійович Івченко, який створив серію авіаційних поршневих, турбореактивних і турбогвинтових двигунів.
Народився він у м. Великий Токмак (тепер Токмак Запорізької області) у сім’ї ливарника. Олександр був другим з-поміж семи дітей й рано пізнав труднощів. І хоча життя багатодітної родини було скрутним, там панувала доброзичливість й завжди лунав сміх. У 1914 р. батька мобілізували до армії. Олександр заступив його на заводі сільськогосподарського обладнання. Спершу працював учнем, а згодом — ливарником. Завдяки вмінню спілкуватися й веселому характеру він швидко став лідером серед молоді заводу. Вже тоді юному робітникові дуже подобалось ремонтувати різні механізми та двигуни. Він міг годинами розбирати та збирати їх.
Розуміючи, що для подальшого життя треба вчитися, Олександр у 27 років вступає до Харківського механіко-машинобудівного інституту на факультет двигунів внутрішнього згоряння. Наука давалась нелегко: потрібна була неабияка настирливість, щоб із десятирічним розривом у навчанні ввійти в число кращих студентів. До того ж доводилось викроювати час, щоб разом із дружиною, студенткою цього ж інституту, братися за будь-яку роботу, аби заробити на прожиття.
Олександр блискуче захистив диплом, який був цілком самостійною розробкою зіркоподібного двигуна. Йому запропонували очолити конструкторське бюро, але він не наважився тоді виступити у ролі керівника й відмовився, отримавши натомість направлення на Запорізький моторобудівний завод, де й пропрацював усе життя.
Несподівано грянула війна. Завод евакуювали до Омська. На той час О.Івченко займав посаду заступника начальника конструкторського відділу.
У 1943 р. в авіаційній катастрофі трагічно загинув начальник відділу Г.Водолажський. На його місце призначили Олександра Георгійовича. Одночасно він виконував й обов’язки головного конструктора по двигуну АШ-82ФШ конструкторського бюро О.Швецова. Уві сні та наяву Олександр Георгійович бачив креслення нових двигунів, які йшли з холодних цехів і одразу встановлювались на літаки С.Лавочкіна й на бомбардувальники А.Туполєва. За розробку цих двигунів О.Г.Івченко нагороджений двома орденами.
Повернувшись з евакуації в рідне Запоріжжя, Олександр Георгійович побачив свій завод у руїнах. Він завзято узявся за відродження підприємства та налагодження виробництва двигунів для перших радянських літаків цивільної авіації.
5 травня 1945 року вийшла урядова постанова про створення при Запорізькому машинобудівному заводі дослідного конструкторського бюро. Керівником його, а потім і головним конструктором став Олександр Івченко. Працювали швидко, з неординарними рішеннями, з напруженням нервів та інтелекту. Головний конструктор умів захоплювати людей своєю енергією, завжди мав у запасі дотепний жарт. Створення КБ відбувалося у важких умовах. Саме тоді й проявилися організаторські здібності О.Г.Івченка. Він зумів сформувати міцний конструкторський колектив, розгорнув велику роботу щодо проектування двигунів. І в рекордно короткі строки ДКБ розробило відразу кілька проектів двигунів, кожен з яких знайшов застосування й став «серцем» крилатої машини. Задля легкої авіації були створені двигуни малої потужності АИ-10, АИ-12, АИ-14Р, АИ-14РФ (за російською транскрипцією ініціалів О.Г.Івченка) та модифікований двигун середньої потужності АШ-62 ИР. Найбільше використовували двигун АИ-14 Р (260 к.с), який встановлювали на ЯК-12 та ЯК-18 конструктора А.Яковлєва, Ан-14 «Пчелка» О.Антонова.
У серпні 1947 року було завершено випробування двигуна М-26 потужністю 500 кінських сил та ресурсом 2000 год., який згодом отримав назву АИ-26В. У жовтні почалися випробування вертольота Б-4 із цим двигуном. У 1946 р. для цієї машини був створений двигун АИ-26ГР. На його основі в 1948 р. створили модифікований двигун АИ-26ГРФ, а 1952 р. — двигун АИ-26В. Останній потужністю 575 кінських сил встановлено на вертольоті Ми-1 конструктора М.Міля.
За створення двигуна АИ-26В О.Г.Івченку та групі конструкторів присудили Державну премію СРСР. Одночасно проводилась робота зі створення малометражних двигунів АИ-4Г (55 к.с.), АИ-14В (255 к.с), для вертольотів Ка-10, Ка-15, Ка-18 конструктора М.Камова.
У 1948 р. відбулося знайомство О.Г.Івченка з О.К.Антоновим. Співпраця й особиста дружба поєднали талановитих конструкторів на довгі роки.
1950 р. з’явився їхній спільний проект літака на чотири місця з двома двигунами АИ-14, який злітав практично без розбігу й сідав на дуже маленькі площини, впевнено літав з одним працюючим двигуном, зберігаючи управління на малих швидкостях. Невдовзі двигун АИ-14 та АИ-26 були запущені в серійне виробництво і конструкторське бюро отримало право на своє подальше існування. У цих розробках брали участь талановиті конструктори П.Балабуєв та Ф.Муравченко.
Влітку 1952 р. три генеральні конструктори — О.Антонов, О.івченко та М.Міль — звертаються до міністра авіації з пропозицією розробити турбогвинтовий двигун потужністю 2500 — 3000 кінських сил. У цей час О.Г.Івченко передбачив потребу авіації у маленькому турбогвинтовому двигуні, турбостатера ТС-12ф задля запуску потужного турбогвинтового двигуна НК-12 конструкції М.Кузнецова, встановленого на ТУ-104. Ця робота сповна підтвердила авторитет команди О.Г.Івченка. Упродовж 1959 — 1977 рр. Ту-104 був основним літаком повітряного флоту України.
У 1956 р. на замовлення КБ С. Ілюшина був розроблений турбодвигун АИ-20 потужністю 4000 кінських сил. У 1957 р. він пройшов державне випробування, а 1958 р. впровадили у виробництво. АИ-20 став основою для турбогвинтових двигунів середньої потужності АИ-20К, АИ-20М, АИ-20Д, АИ-24, АИ-24Т. їх встановлено на пасажирські та військові транспортні літаки ИЛ-18, С.Ілюшина, Ан-8, Ан-10, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32 та на літаки-амфібії Бе-12 конструктора бюро Г.Бєрієва. Через деякий час двигун АИ-20 використано в розробці літака-амфібії.
Ан-12 та ИЛ-18 отримали міжнародне визнання. За створення двигуна до цих літаків О.Г.Івченко удостоєний Ленінської премії.
У 1962 р. О.Г.Івченко захистив докторську дисертацію. Того самого року його обрали дійсним членом Академії наук України. 1963 р. О.Г.Івченко став Генеральним конструктором, цього ж року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
О.Г.Івченко — конструктор, який першим розробив вітчизняні вертольотні поршневі й газотурбінні двигуни. У 60-ті роки колектив КБ О.Г.Івченка у рекордно короткі строки, яких ще не знала історія світової авіації, вирішив дуже важливе завдання: збільшення ресурсу двигунів до 4000 год. експлуатації без ремонту.
Не обмежуючись лише цариною авіації, Олександр Георгійович зі своїм колективом працював також над створенням двигунів АИ-20 та АИ-24 для річкових суден. Узявши за основу двигун АИ-24, колектив КБ
сконструював двигун АИ-23СГ потужністю 1000-1200 кінських сил для бурових установок. У 1965 р. створено перший вітчизняний пасажирський газотурбохід на підводних крилах (з двома двигунами АИ-20) і судно на п’ятдесят місць на повітряних подушках «Сормович» з двигуном АИ-20К. Пізніше з’явилися вантажні судна на повітряних подушках «Тайфун» з двигуном АИ-23. О.Г.Івченко першим використовував ці двигуни на енергетичних установках, у нафтодобувній, газодобувній та інших галузях промисловості.
Вільний час Олександр Георгійович любив проводити в сімейному колі, захоплювався рибальством. Разом із дружиною Парасковією Михайлівною він виховав п’ятьох дочок. Усі вони пішли стежкою батьків — в авіаційні інженери та конструктори.
Він завжди був повен нових ідей та планів. Але тривала напружена праця згодом позначилася на стані його здоров’я. 1 липня 1968 року повторний інфаркт відібрав у нього життя.
Олександр Георгійович був великим майстром простих рішень, людиною дивовижної енциклопедичної обізнаності, ініціативним ученим у проблемах моторобудування, вирізнявся сміливістю й схильністю до дерзання, до ризику, помноженого на точний розрахунок. Запроваджені ним рішення, як правило, ставали найоптимальнішими, являли собою надійну запоруку виняткової витривалості, економічності й довговічності створюваних ним двигунів.
Олександр Георгійович полюбляв оточувати себе творчою молоддю, щороку поповнюючи свої колективи випускниками Харківського авіаційного інституту. Він часто бував в інституті, брав участь у роботі кафедр конструкції літака і двигуна, допомагав у обладнанні навчальних і дослідницьких лабораторій. Головним «капіталом» у тому спадку, який він після себе залишив, є створений ним творчий колектив.
Довгі роки конструкторське бюро очолював один з його учнів — Федір Михайлович Муравченко, який гідно продовжував справу свого Вчителя.
Тісні творчі стосунки, як і раніше, зв’язують запорізьких конструкторів з київськими творцями крилатих машин. Завдяки цій співдружбі народився наймогутніший у світі літак «Руслан» та принципово новий літак Ан-70 з унікальними двигунами, що мають дворядний повітряний гвинт.
Через 20 років після смерті Олександра Георгійовича Запорізькому конструкторському бюро присвоєно його ім’я. І тепер на фірмових вихідних даних ЗМКБ «Прогрес» гордо красується напис «ОІ» (Олександр Івчен29 травня 1998 року відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки О.Г.Івченку та О.К.Антонову, встановленої на будинку Харківського авіаційного інституту.
До творчості Олександра Георгійовича сповна можна віднести слова Марії Склодовської-Кюрі: «…Человечество, конечно, нуждается в деловьіх людях, которьіе извлекают максимум из своего труда и, не забьівая об об-щих интересах, соблюдают и собственньїе вьігодьі. Но человечеству нео-бходимьі и мечтатели, для которьіх бескорьістное служение какому-нибудь делу настолько увлекательно, что им и в ГОЛОВУ не приходит заботиться о личньїх материальньїх благах»‘.