Неоціненний внесок у розвиток науки кримінального права в Російській імперії зробив видатний український учений-юрист. автор численних праць з кримінального права, історії права та судоустрою в Україні, археограф і громадський діяч
Олександр Федорович Кістяківський, Проблеми, науково осмислені ним у другій половині XIX ст., а саме: розбудова правової держави, утвердження в суспільному житті моральних цінностей та правових норм, шанування гідності й прав людини, соціальні гарантії еконо.мічних, політичних, культурно-національних потреб, і сьогодні є нагальними завданнями розбудови Української держави.
Народився О. Кістяківський у с. Городище (тепер — Чернігівська обл.) у сім’ї священика. Родовід ученого простежується з 1808 р,. коли його дід Омелян Васильович і баба Марфа Софронівна. кріпаки, одержали від графа І. Безбородька «вільну» з будинком та, землею, що й визначило кращу долю їхніх нащадків. З роду Кістяківських вийшла ціла плеяда талановитих учених у різних галузях знань, які залишили вагомий слід у вітчизняній і світовій науці та історії.
Як син сільського священика Олександр закінчив спочатку духовне училище, потім — духовну семінарію у Чернігові. Перед юнаком відкривалася пряма дорога до духовної академії, але він обрав щлях світської університетської науки, вступивши в 1853 р. на юридичний факультет Київського університету св. Володимира (нині -Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Після його закінчення впродовж 1858-1863 рр. працював на різних посадах у державних установах Санкт-Петербурга. У цьому місті, в «Журнале Министерства юстиции», вийшли друком його перші розвідки з питань судоустрою, кримінального процесу, діяльності адвокатури тощо. Багато часу юнак проводив у бібліотеках і архівах, збираючи матеріал для своєї першої наукової праці з історії кріпосництва в Україні.
Результатом роздумів над долею батьківщини, дискусій у гуртках українофілів стала праця «Характеристика російського і польського законодавства про кріпосне право щодо Малоросії», яка вийшла у світ у 1862 р. в першому українському суспільно-політичному і літературному журналі «Основа», її тема була мало розроблена. Соціальна гострота, наукова принциповість, історична правдивість та високий правовий рівень дали чітку картину сутності процесів, які відбувалися в тогочасній закріпаченій Малоросії. Сміливі думки щодо ганебності кріпосництва та його правових основ визначили О. Кістяківського як талановитого українського дослідника з передовими поглядами, привернули до себе пильну увагу наукових і демократичних кіл.
В Україну Олександр Федорович повернувся цілком сформованим науковцем. Після захисту дисертації «О пресечении обвиняемому способов уклоняться от следствия и суда по действовавшему до судебной реформы уголовному судопроизводству» (1864) рада київського університету до-зволила йому як приват-доценту читати лекції з кримінального права.
З І жовтня 1865 р. по 12 січня 1870-го О. Кістяківський обіймав посаду директора київського тюремного комітету, в 1878-му був суддею університетського суду; деякий час займався адвокатурою.
Наділений глибоким аналітичним розумом, вільно володіючи трьома іноземними мовами (французькою, німецькою, італійською), О. Кістяківський швидко перейшов від компіляцій до самостійних наукових праць, що поставили його в один рівень із провідними вченими Європи та дуже вплинули на формування методологічного інструментарію всієї кримінально-правової науки.
У 1867 р. він успішно захистив магістерську дисертацію «Исследование о смертной казни» й став штатним доцентом кафедри кримінального права і судочинства. Ця монографія обсягом 270 сторінок є однією з головних праць О. Кістяківського й найкращою в усій європейській кримінально-правовій літературі з цієї проблеми. У ній поставлено одвічне питання: чи потрібна смертна кара як вид покарання? Відповідаючи на нього, О. Кістяківський зазначав, що для того, аби вирішити, на боці яких потреб і установ стоять сила і правда, слід звернутися до історії народів.
Таким чином, тільки якісні зміни в суспільному житті, розквіт людини як особистості можуть привести до розуміння того, що смертна кара не є необхідним і справедливим покаранням, а тільки таким, що тримається завдяки силі обставин, а не своїм якостям, і що воно має зникнути зі зміною цих обставин. Іншими словами, покарання слід розглядати у зв’язку із суспільним і етично-розумовим розвитком людини. Тобто якщо відсутня історично-соціальна потреба, то смертна кара, як вид покарання, неприпустима.
У серпні 1867 р. Олександр Федорович вирушив у наукове відрядження до Москви та Санкт-Петербурга для вивчення досвіду застосування на практиці судових статутів у рамках Судової реформи 1864 р. Результатом відрядження стала докторська дисертація «Историко-догматическое исследование по русскому праву о недопущении обвиняемому способов уклоняться от следствия и суда», яку Олександр Федорович захистив 20 грудня 1868 р. Як свідчив один із знаних спеціалістів того часу в галузі кримінального права 1. Фойницький, робота О. Кістяківського містить виклад повної історії російського кримінального процесу і за своїми якостями стоїть набагато вище всіх робіт, які були до цього в російській літературі.
Після захисту дисертації молодий учений обійняв посаду екстраординарного (1869), а потім ординарного (1870) професора згаданої вище кафедри, де працював до кінця життя.
О. Кістяківський був першим, хто об’єднав розрізнені переконання його сучасників-криміналістів, спираючись на історичний метод та обстоюючи необхідність його застосування з метою більш глибокого вивчення кримінально-правової матерії, зумів аргументовано довести думку про існування історичної наступності в кримінальному праві. Особлива цінність висловлених О. Кістяківським ідей полягає в тому, що вони набули подальшого розвитку у працях вітчизняних дореволюційних криміналістів. відобразилися в дослідженнях радянських вчених і, що особливо важливо, не втратили актуальності й сьогодні’.
Упродовж 187І-І87-3 рр. Олександр Федорович перебував у науковому відрядженні за кордоном, слухав лекції в провідних університетах Західної Європи. Як знавець кримінального законодавства Англії. Італії, Німеччини, Франції, а також найкращих зразків західноєвропейської кримінально-правової літератури, він неодноразово звертався до аналізу наукових праць провідних Європейських учених, порівнював їх із досягненнями вітчизняної кримінально-правової думки.
О. Кістяківський у своїх кримінально-правових дослідженнях був прихильником ще одного методу — порівняльного, або компаративістського. Метою цього методу, як зазначав учений, є пошук «початків справедливості» в тих загальних нормах права, які можна виділити з «різноманіття всіх часів та народів».
Олександр Федорович підкреслював, що, вивчаючи й порівнюючи право різних народів, можна побачити, що воно має спільні риси. Заслуга вченого полягає в тому, що він. перейнявшись ідеєю порівняльних досліджень, які являли собою певний підсумок розвитку європейської науки того часу, зміг блискуче застосувати цей метод у своїх роботах, зокрема таких, як «Уголовное право Италии. Пессина и современное движение итальянского уголовного права и науки», «Новые труды Дю-Буа по истории уголовного права Франции. сравнительно с уголовным правом Италии, Германии. Англии». «Новые труды профессора Тониссена по истории уголовного права» та ін. О. Кістяківський наголошував, що вивчення й порівняння вітчизняного та іноземного права необхідно здійснювати з метою вдосконалення першого, проте механічне копіювання західних зразків є неприпустимим.
У 1875 р. вийшла ще одна праця О. Кістяківського — «Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть Общая». Вичерпність поданого матеріалу в поєднанні зі стислістю, чіткістю викладення, легкою для розуміння й засвоєння мовою забезпечили підручнику велику популярність — на початку 1877 р. його вже неможливо було знайти на полицях книгарень. Це спонукало вченого підготувати друге видання підручника, яке він значно доповнив. Ця книга вийшла друком збільшеним удвічі тиражем у 1882 р. А в 1891 р. підручник без будь-яких змін вийшов знову. Він унікальний як за формою викладення матеріалу, так і за змістом. У ньому багато нових елементів наукового дослідження, думок, що е важливими для науки кримінального права й сьогодні.
Використання О. Кістяківським як науковцем історичного, порівняльного, соціологічного та інших методів засвідчило їх високу ефективність при дослідженні основоположних проблем права. Завдяки цим методам Олександру Федоровичу вдалося вдихнути життя у забутий історичний документ, пам’ятку XVIII ст.. яка зберігалася в архівах Києво-Печерської лаври. — «Права, по которым судится малороссийский народ». Чотири роки невтомної дослідницької праці вченого, який по крихті збирав окремі частини документа, увінчалися успіхом. У 1879 р. вийшла друком його наукова робота з глибоким аналітичним вступом і нарисом про історію створення цієї пам’ятки. Завдяки О. Кістяківському сьогодні ми маємо змогу ознайомитися з першим кодексом українського права, шо став етапною подією у становленні української правової системи.
Дослідження історії права допомагало вченому вивчати закони, які він називав законами сталості й руху, зрозуміти, як громадськість може впливати на стан і зміни права. О. Кістяківський завжди намагався з’ясувати юридичну суть досліджуваного поняття і суспільних умов, які його визначили. Він підкреслював, що зміна історичних явищ відбувається не повільно, а поступово, закономірно. Його доктрина — це еволюціонізм. Він був прибічником поступу, прогресу, проведення змін у суспільному житті шляхом реформ. Головне завдання. яке ставив перед собою дослідник. — це з’ясувати природу існуючих правових інститутів. Також його цікавила справжня природа злочину, і тут учений стояв на рівні передової науки свого часу. Зокрема, особливе місце відводив класифікації злочинів.
Стрижнем наукових праць О. Кістяківського були ідеї гуманізації кримінального права, які значно вплинули на подальший розвиток вітчизняної кримінально-правової науки. Вчений відстоював необхідність вилучення з системи покарань таких заходів кримінально-правового впливу, які завдають фізичних страждань засудженому і принижують його людську гідність. Він також вважав, що заслання, вигнання, тюремне ув’язнення є покараннями «несправедливими і несумісними з суспільною безпекою, що злочинця потрібно виправляти. вживаючи доцільних заходів, а не страчувати, бо «і найбільший злочинець здатний до виправлення». Вчений-криміналіст також вважав можливим не притягувати особу до кримінальної відповідальності в разі незнання нею факту протиправності вчинку.
Особливу увагу О. Кістяківський приділяв проблемі виправлення неповнолітніх злочинців. У своїй монографії «Малолетние преступники и дредупреждения для их исправления с обозрением русских учреждений» (1878) він зазначав, що держава зобов’язана займатися освітою, вихованням та виправленням малолітніх правопорушників. Таким чином, він на перший план висував виправну роль покарання.
Прагнення осягнути державно-правове минуле українського народу зумовило інтерес О. Кістяківського до збирання й узагальнення матеріалів зі звичаєвого права. Олександр Федорович активно сприяв організації етнографічної експедиці Російського географічного товариства, яка мала дослідити Південно-Західний край і деякі прилегл землі, заселені етнічними українцями. Він висту пив і одним з ініціаторів заснування Південно західного відділу Російського географічного товариства, що повинен був виконувати функції не формальної української академії наук. За наукову розвідку «К вопросу о цензуре нравов у народа* (1878), в якій використовувалися матеріали з звичаєвого права, що стосувалися шлюбних звичаїв українського народу. О. Кістяківського було удостоєно срібної медалі Російського географічного товариства. Крім того. Олександр Федорович розробив наукову програму для збирання й вивчення юридичних звичаїв І народних поглядів на кримінальне право, створив при Київському юридичному товаристві спеціальне відділення, яке займалося цими питаннями. На жаль, через хворобу він припинив ці дослідження, але й того, що встиг зробити, достатньо для визнання значущості ролі вченого у вивченні історії рідного краю.
Надзвичайну історичну цінність має і «Щоденник» О. Кістяківського. який він вів упродовж 1874-1885 рр. У ньому правознавець записував свої роздуми щодо політичного й культурного розвитку Росії та України, залишив багато спогадів про діячів українського національного руху 1860-1880-х рр. — В. Антоновича. М. Драгоманова. П. Чубинського. яких особисто знав. Оприлюднити ці записи автор дозволив не раніше ніж через 50 років після його смерті. Це сталося лише в середині 1990-х рр. Думки видатного вченого, записані у «Щоденнику», залишаються актуальними і сьогодні.
Наукову та педагогічну діяльність О. Кістяківський успішно поєднував з адвокатською практикою і громадською діяльністю. Тривалий час він був присяжним повіреним, брав участь у діяльності адміністрації Городищенських цукрових заводів — спочатку як юрист, аз 1881 р. і протягом наступних трьох років — як голова адміністрації. Також як гласний Київської міської думи брав активну участь у житті міста.
Помер Олександр Федорович після тривалої хвороби 25 січня 1885 р. Поховали його в Києві, на Байковому кладовищі.
За численні заслуги вченого було нагороджено орденами Св. Станіслава 11 ступеня та Св. Анни II ступеня, обрано почесним членом Московського й Петербурзького університетів. Московського юридичного товариства, головою Київського юридичного товариства, членом-кореспондентом
Російського географічного товариства, дійсним членом Імператорського товариства природознавства. антропології і етнографії та Київського історичного товариства преподобного Нестора-літописця.
О. Кістяківський був ученим-криміналістом за фахом і гуманістом та борцем за природні права людини — за світоглядом. Він активно протидіяв судовому й адміністративному свавіллю, негативним проявам суспільного життя. Свою відданість служінню правопорядку та юридичній науці Олександр Федорович передав синам — Богдану та Ігорю, які також стали відомими юристами.
Ряд актуальних і сьогодні поглядів О. Кістяківського дослідники кримінального права України втілюють в сучасне наукове життя. Нині в дисертаційних дослідженнях широко застосовуються історичний, порівняльний і соціологічний методи як обов’язкові для такого виду наукової діяльності. Дедалі частіше праці О. Кістяківського стають предметом наукових досліджень молодих науковців.
Філософсько-правові ідеї О. Кістяківського щодо розбудови правової соціально справедливої держави, реального утвердження в суспільстві моральних цінностей і правових норм не лише становлять інтерес, а й мають фундаментальне значення для формування сучасної національної філософії права.