Олександр Алоїзович Яната зробив великий внесок у розвиток біології, для сільськогосподарської науки, освіти. Започаткував нові наукові напрями у ботаніці, рослинництві, агрономії, луківництві, гербології, українській науковій термінології, природоохоронній та заповідній справі, освітньо-педагогічній діяльності. Він належить до плеяди видатних діячів України, чия діяльність сприяла формуванню української державності, розвитку економіки, науки та культури.
Народився вчений у м. Миколаєві, в родині садівника. Батьки Олександра відіграли важливу роль у формуванні його характеру та світогляду. Хлопчик рано залишився без матері, але вона встигла прищепити синові виняткову силу волі, правдивість, прагнення вчитися й пізнавати. Батько, Алоїз Францович (чех за походженням), залишив батьківщину через політичні переслідування за національно-визвольні ідеї. Знайшовши прихисток в Україні, у Миколаєві, він присвятив своє життя садівництву — був одним із засновників Миколаївського товариства аматорів природи, часто виступав із доповідями і статтями, присвяченими питанням прикладної ботаніки, зробив великий внесок в агрохімічну науку та садівництво. Захоплення рослинним світом, інтерес до вивчення природи передалися від батька синові, який успадкував його високу принциповість, передові погляди в науці та величезну працездатність.
Освіту Олександр почав здобувати у приватній підготовчій школі, потім — у реальному училищі.
Восени 1905 р. вступив до Новоолександрівського інституту сільського господарства і лісівництва в м. Пулави Люблінського воєводства (Польща) і водночас — на агрономічне відділення Київського політехнічного інституту (КГІІ). Наступного року юнак, залишивши Пулави, переїхав до Києва, щоб мати змогу працювати з гербаріями, котрі зберігалися в Університеті св. Володимира.
Навчаючись у Києві. Олександр у 1907 р. став членом Українського наукового товариства (УНТ), заснованого М. Грушевським. Робота в УНТ вплинула на світогляд молодого дослідника — його уподобання набули українофільського забарвлення. Фактично з цього часу юнак почав брати активну участь у науково-громадській діяльності. почалась і його звитяжна праця у справі популяризації національної науки, особливо ботаніки та агрономії, створенні української наукової термінології.
Перебуваючи в Києві. Олександр не поривав зв’язків із Миколаєвом. Під час канікул він мандрував селами Миколаївщини, збирав гербарій, дізнавався у селян, яку назву має та чи інша рослина, що вона означає. За чотири роки ботанік зібрав 767 видів рослин. 101 з яких був новим для цієї місцевості.
У своєму рідному місті о. Яната проводив велику роботу щодо популяризації природничих знань. У 1907 р. разом з П. Крижевським він ініціював створення Миколаївського товариства любителів природи та почав видавати журнал «Природа». Саме в цьому виданні вийшли перші публікації молодого дослідника. У Києві він очолив освітній молодіжний «Гурток натуралістів» при КПІ та активно працював у ньому протягом 1908-1911 рр.. виступаючи з науково-популярними лекціями.
Як член науково-фундаментального товариства дослідників природи. О. Яната підготував
І надрукував у «Заметках Киевского общества естествоиспытателей» сім фундаментальних статей, окремі з яких відразу стали програмними. На основі вивчення рослинництва околиць Миколаєва було написано оригінальне дослідження «Фенологические наблюдения над растительными сообществами окрестностей г. Николаева», в якому автор описав нові методи біологічного вивчення рослин та цикли їх квітування. Стаття і два автореферати доповідей — «Фенологические наблюдения над природой» та «Фенологическая характеристика растительных сообществ г. Киева» — започаткували одну з наукових програм ученого. яку він розробляв, створивши самостійний напрям у ботаніці.
Досліджуючи флору Херсонської губернії за дорученням Київського товариства дослідників природи, науковець у 1909-1910 рр. опублікував праці, присвячені флорі м. Миколаєва, зокрема «Программы ботанических экскурсий в окрестностях г. Николаева (весна — март — апрель)». Висновки. зроблені О. Янатою в наукових статтях, свідчать про його глибокі ботанічні знання, аналітичне мислення, пошуковий таланті наукову інтуїцію.
На хвилі суспільних подій 1905-1907 рр. Олександр Алоїзович узяв участь у революційній діяльності підпільних гуртків, де був відомий під іменем Тарас; очолював санітарну службу підпільної організації РСДРП; організовував агітацію під час виборів до Державної думи; брав участь у діяльності нелегального Червоного Хреста: керував підпільною друкарнею; був одним із керівників Миколаївської РСДРП, а згодом зосередився на роботі студентської соціал-демократичної фракції в КПІ. Після одного з обшуків у його київському помешканні вченого було заарештовано і відправлено до Лук’янівської в’язниці.
Виразні національні симпатії привели Олександра до Української соціал-демократичної партії та «У країнської громади». Не останню рол ьу цьому відіграло спочатку знайомство, а потім і одруження з Н. Осадчою. яка мала прогресивні суспільно-політичні погляди народницько-просвітницького і соціал-демократичного спрямування.
Після успішного закінчення КПІ перед О. Янатою відкрилася перспектива стати професором цього навчального закладу. Однак молодого фахівця більше приваблювала науково-дослідницька діяльність поза межами вищої школи. У колі його наукових інтересів був Крим. Ще в юнацькі роки Олександр почав вивчати флору Північної Таврії. Із наміром продовжити цю роботу він вирушив до Сімферополя.
Протягом 1911-1913 рр. ботанік працював в Історико-природничому музеї губернського земства в Сімферополі: спочатку практикантом, потім — консерватором музею. Водночас досліджував рослинний світ. Особливо ретельно вивчав бур’яни найпосушливіших кримських степів. Як керівник відділу луківництва в Партії кримських водних розвідок (1913) очолив дослідження флори північних повітів Таврійської губернії — Дніпропетровського, Мелітопольського. Бердянського, а також степової і лісової частин Криму. За ініціативою О. Янати на Ай-Петрі було організовано дослідну лучну станцію. Однак через припинення фінансування роботу не було завершено, а опрацьовані результати надруковано лише частково.
На шляху молодого науковця, сповненого нових ідей, концепцій та програм, постала перешкода: місцеву владу дратувало, що на численних виступах і різноманітних агрономічних нарадах він аргументував необхідність поширення сільськогосподарської літератури українською мовою в україномовних районах Криму і татарською — серед татарського населення. Крім того, у своїх працях дослідник часто вживав місцеві українські назви рослин і населених пунктів та виступав за те. щоб українською мовою друкували популярну сільськогосподарську літературу для українських повітів Таврії. За «український сепаратизм» його почали гостро критикувати. Згодом губернатор Таврії запропонував ученому залишити Крим.
Попри те. що наукові плани було порушено, кримський період життя О. Янати все одно був дуже цікавим і плідним. Дослідник проявив свої організаторські здібності, розробив нові концепції та наукові програми.
У 1913 р. Олександр Алоїзович переїхав до Харкова і розпочав роботу в новій для себе галузі — насіннєзнавстві. Як керівник контрольно-насіннєвої станції Харківського сільськогосподарського товариства він розробив нові методики обстеження посівного матеріалу щодо визначення його схожості. Важливі результати було отримано також у дослідженнях бур’янів та лікарських трав Харківщини.
У 1915 р. Олександр Алоїзович узяв участь у Всеросійському з’їзді «З питань влаштування розумних розваг для населення», що проходив у Харкові. Для цього заходу вчений підготував доповідь «Необхідні передумови для популяризації у нас природознавства та агрономії». Пропозиції щодо запровадження української мови в галузях освіти, культури та громадського життя, висловлені О. Янатою в цій доповіді, вражають своєю злободенністю навіть у наш час. Але вони ніяк не вписувалися в антиукраїнську політику Російської імперії. Після завершення з’їзду, щоб уникнути жандармського переслідування. Олександр Алоїзович виїхав до Мінська і на деякий час припинив наукову діяльність. Періодично він приїжджав до Харкова та Криму, де проводив дослідження.
Підчас Першої світової війни вчений приєднався до нелегальної боротьби у лавах УСДРП. 1917 р. став секретарем Революційного Українського комітету Західного фронту, очолюваного С. Петлюрою, брав участь у виданні робітничої газети українських соціал-демократів «Слово», проводив роз’яснювальну роботу серед робітників Земсоюзу. Водночас він упроваджував ідеї якнайширшого використання української мови в науковому та культурно-просвітницькому житті.
Наприкінці 1917 р. О. Яната відійшов від політики і повністю присвятив себе науці та педагогічній роботі. З 1918-го по 192,3 р. учений активно працював у Природничому відділі Українського наукового товариства (у 1919-му влилось у ВУАН); заснував ботанічну секцію при УНТ та «Український ботанічний журнал», якому надавав великого значення як засобу об’єднання всіх дослідників української флори і згуртування їх навколо ботанічної секції УНТ.
Працюючи у Природничому відділі Інституту української наукової мови (1921-1924), Олександр Алоїзович став фундатором і керівником Термінологічної комісії, організацію якої вважав справою всього свого життя. Він багато уваги приділяв розробці українських ботанічних термінології та номенклатури. Засади усталення української природничої термінології вчений сформулював у низці статей, надрукованих у журналах «Украинская жизнь» та «Промінь».
Майже все життя Олександр Алоїзович працював над українською ботанічною номенклатурою, За його ініціативою в 1928 р. вийшов «Словник ботанічної номенклатури». Проте фундаментальні праці з цього питання не були надруковані, більше того — рукописи загубилися.
Протягом 1919-1927 рр. О. Яната був керівником Сільськогосподарського наукового комітету України при Наркоматі земельних справ, засновником і першим редактором журналів «Вісник сільськогосподарської науки» (1922) та «Праці сільськогосподарської ботаніки» (1926).
Одночасно з науковою та організаційною діяльністю Олександр Алоїзович вів педагогічну та просвітницьку роботу, яку розпочав ще у 1918 р. в Українському державному університеті у Києві. З 1919 р. він викладав на кафедрі ботаніки в українському відділі Педагогічного інституту, перетвореного згодом на Вищий інститут народної освіти ім. М. Драгоманова; був професором, завідувачем кафедри сільськогосподарської ботаніки V Київському сільськогосподарському інституті (1921-1923).
Переїхавши до Харкова в 1923 р., учений очолив кафедру ботаніки у Харківському сільськогосподарському інституті, а згодом перейшов на кафедру захисту рослин. У 1926-му він організував і очолив науково-дослідну кафедру сільськогосподарської ботаніки та розпочав видання праць співробітників кафедри — «Труды сельськохозяйственной ботаники».
Освітня діяльність і педагогічні погляди о. Янати відіграли значну роль у розвитку вітчизняної педагогіки, оскільки були спрямовані на створення системи природничої освіти в Україні. Розвиваючи думки К. Ушинського про використання «національного елементу» у вихованні учнів і молоді, він своєю практичною діяльністю сприяв становленню національної школи. Прибічник прогресивних ідей у сфері освіти, Олександр Алоїзович послідовно та наполегливо боровся за їх практичне втілення. В його працях знайшли висвітлення основоположні питання розвитку та існування української мови, утверджувалося право українського народу спілкуватися рідною мовою. Особливо він підкреслював величезне значення для педагогічного процесу створення української наукової мови.
Де б не жив учений, якою б роботою не займався. яку б посаду не обіймав, усі його прагнення. думки, ідеї були зосереджені на справі збереження та охорони природи. У 1911 р. О. Яната брав участь у створенні комісії з охорони пам’яток природи старовини при Кримському товаристві природодослідників та любителів природи. Він був одним із найактивніших діячів періоду «заповідного ренесансу» в Україні, який припав на 1920-ті рр.
Надзвичайно багато користі у справі збереження природи Олександр Алоїзович приніс, очолюючи Комісію з охорони природи Сільськогосподарського наукового ко.мітету Наркомату землеробства УСРР, що завідував рибним, лісовим. мисливським господарствами та заповідниками. О. Яната був одним з авторів декрету «Про охорону пам’яток культури та природи» (1926). який визначав природоо.хоронну політику України 1920-х рр. Ще в 1923 р. він підтримав ідею створення Канівського заповідника: палко відстоював право на існування заповідника «Хомутівський степ», якому загрожувало розорення.
Особливо багато зусиль учений доклав для захисту заповідника «Асканія-Нова», де працював науковим консультантом. У 1922 р. він проводив засідання Асканійського комітету, а влітку 1925 р. підготував науково обгрунтовані рекомендації з покрашення заповідної справи в Асканії.
У січні 1933-го Олександр Алоїзович. представляючи Український комітет охорони природи на Першому Всесоюзному з’їзді з охорони природи у Москві, виступив із двома доповідями — про природоохоронну справу в Україні та збереження природи кримських яйл. Завдяки його переконливому виступу на з’їзді було прийнято кілька резолюцій з охорони природи і заповідної справи.
З’їзд природоохоронців у Москві проходив у період тривожних подій в країні; прокотилася перша хвиля репресій, з політикою українізації було покінчено: у сільському господарстві проведено колективізацію; в науці утверджувалися погляди, які подекуди суперечили здоровому глузду. З’їзд, на якому зібралися поважні вчені, найкращі природознавці та охоронці природи, органи НКВС назвали «зборищем контрреволюціонерів», а професору О. Янаті не пробачили його ставлення до національного питання, до роботи з широкого впровадження української мови. Після з’їзду розпочалося організоване цькування вченого.
15 березня 1933 р. Постановою президії Української сільськогосподарської академії О. Янату зняли з роботи в Інституті захисту рослин «за притягнення буржуазних екологічних теорій в галузі боротьби з бур’янами». 4 травня Олександра Алоїзовича було заарештовано. На допитах з нього «вибили» зізнання у причетності до контрреволюційних об’єднань — Українського національного центру та Української воєнної організації. 23 вересня 1933 р. судова трійка при колегії ГПУ УСРР присудила ув’язнити вченого на п’ять років та призначила відбувати покарання у виправних таборах.
Спочатку він перебував у Прорвицькому виправно-трудовому таборі (Прорвлаг. поблизу Астрахані), потім (у квітні 1936-го) його перевели до т. зв. Белбалтлагу на Соловках.
У таборі Олександр Алоїзович. фанатично відданий науці, після каторжної роботи впорядковував гербарійні картки, які зберігав у ящику з написом «Флора і фауна Соловецьких островів». Термін відбуття покарання О. Янати закінчувався 4 травня 1938 р.. але без видимої причини його було продовжено ще на п’ять років.
Виснажений та хворий на туберкульоз, вчений не витримав етапування до магаданських таборів; 23 травня (за іншими даними — З або 8 червня) 1938 р. він помер. Знайдені серед особистих речей Олександра Алоїзовича рукописи та гербарій спалили у Магаданській тайзі.
О. Янату було реабілітовано 10 червня 1964 р.
Теоретичні та натурні експериментальні дослідження вченого мали значний вплив на формування і розвиток кількох наукових напрямів: флористичного (фенологічні дослідження), фауністичного (боротьба зі шкідниками сільськогосподарських рослин) та аграрного (насінництво, селекція). Серед його основних праць — «Флора степу Мелітопольського і Дніпропетровського повітів Таврійської губернії» (1913). «Начерк рослинності Криму» (1914). «Рослина та її життя» (1914. 1922. 1926), «Народні українські назви рослин Північної Таврії» (1919). «Перспективи розвитку природознавства на Україні» та ін.
Загалом же за своє недовге життя О. Яната написав близько 3(Х) наукових праць. Та з 1938 р. по кінець 1960-х наказом Головліту СРСР усі книги вченого було вилучено з бібліотек.
Наукову спадщину О. Янати великою мірою втрачено. Однак залишилися по ньому заповідники. ботанічні сади, журнали та наукові установи, які діють і досі. Залишився необхідний цілій нації досвід життя винятково благородної й цілісної у своїх переконаннях людини, великого патріота