Суворов Олександр (1730-1800) — видатний російський полководець, генералісимус, князь. Народився в Москві, в родині генерал-аншефа Василя Суворова.
В 12 років записаний в Лейб-гвардії Семеновський полк, в п’ятнадцять років (1745) уже почав служити в ньому. Закінчив сухопутний кадетський корпус. В 1754 отримав офіцерський чин і був переведений поручиком в Інгерманландський піхотний полк. Під час Семилітньої війни, у чині підполковника, служив при штабі генерал-аншефа графа Фермора. Командуючи Тверським драгунським полком, прославився в битві під Кольбергом. У зв’язку із вступом на престол Катерини II, він прибув до Санкт-Петербурга з депешами з діючої армії й особисто відрекомендувався імператриці. 26 серпня 1762 вона надала йому чин полковника і призначила командиром Астраханського піхотного полку. В січні 1770 Суворов став генерал-майором, а вже наступного року завдав рішучої поразки польським конфедератам під командуванням генералів Дюмур’є (в битві при Ландскроні) та Огінського — біля містечка Столовичі. В червні 1774 він прославився, здобувши блискучу перемогу над 40-тисячним турецьким корпусом при Козлуджі. Суворов брав участь в остаточному придушені повстання Пугачова. В 1782 командував П’ятим корпусом, розташованим на Кубані, і не раз провадив операції проти горців та ногайців, в яких регулярні війська діяли спільно з кубанськими і терськими козаками, крім того, він виявився непоганим адміністратором. В 1783, на чолі корпусу солдатів і кубанських козаків, здійснив похід проти ногайців за Кубань і здобув перемогу. В 1786 йому було присвоєно чин генерал-аншефа. Ще через два роки, маючи під своїм командуванням 7 тисяч російських солдатів і 18 тисяч австрійців, Суворов розгромив турецьку армію під Фокша-нами, за що був нагороджений діамантовою зіркою та зіркою до ордену Св. Андрія Первозванного. У грудні 1789 він здобув Ізмаїл, за що був удостоєний чину підполковника Лейб-гвардії. Пам’ятають Суворова і в Польщі: в 1794 він двічі розбив повстанський корпус поляків генерала Сєраковського, а 29 листопада вступив у Варшаву.
Після сходження на російський престол імператора Павла І, був відсторонений від служби і до лютого 1799 жив в своєму маєтку в с. Кончанське Боровичського повіту на Новгородщині. 6 лютого отримав рескрипт імператора, яким йому доручалося командування російсько-австрійськими військами проти французів. До Відня він прибув уже в чині фельдмаршала. За півтора місяця боїв майже вся Північна Італія була очищена від французів, а 7 червня, на р. Требії, він розбив корпус маршала Макдональда. 8 серпня 1799 він був удостоєний титулу князя. Відомий його перехід через Альпи в 1799, завдяки якому він зумів врятувати свою армію від поразки. В жовтні цього ж року О.Суворов став генералісимусом, а Військовій колегії імператор наказав посилати Суворову не «накази», а «повідомлення». Помер О. Суворов 6 травня 1800, в Петербурзі, після нетривалої, але тяжкої хвороби. Похований на території Олександро-Невської лаври, в Благовіщенському соборі. На могильній плиті його зроблено напис, заповіданий самим Суворовим «Тут лежить Суворов».
В квітні 1901 ім’я О. Суворова було присвоєне Першому Донському козацькому полку. В Радянському Союзі існували, і нині в Росії існують, військові суво-ровські училища, а в 1942 засновано орден О. Суворова. Іменем його названо кілька населений пунктів, зокрема, селище Суворове, Ізмаїльського району, на Одещині.