Олесь Бердник… Для шанувальників фантастичного жанру це ім’я ніколи не потребувало рекомендацій. З цікавістю й захопленням, у передчутті духовного свята відкривають вони чергову книжку улюбленого автора.
А ще зовсім недавно, у задушливій атмосфері комуністичної дійсності ковтком свіжого, напоєного нетутешніми ароматами повітря, було його слово. Очевидно, саме для тих, чия шкільна юність, час духовного формування та шукань припав на шістдесяті роки, живою планетою у безживному вакуумі мертвого всесвіту був світ, створений цим письменником-фан-тастом.
Твори Олеся Бердника, крім того, що показують людину мислячу, здатну вирватися думкою з обмеженості реального світу, виховують ще й патріота України, будучи за суттю своєю явищем глибоко національним. Закинутий на тисячоліття у майбутнє, в центр Галактики або в інший вимір, залишаючись незламним володарем простору і часу, енергії та матерії, герой творів Бердника завжди лине думкою до своєї рідної землі, відчуваючи нерозривний зв’язок із Дніпровими кручами й квітучими заплавами; звідти черпає він сили і мудрість, благородство і ніжність любові.
Народився Олександр Павлович Бердник у с. Вавилове Херсонської області в сім’ї коваля. 1930 р. родина переїхала до Києва, через два роки — до с. Кийлів Бориспільського району, де майбутньому письменникові випало винести голодомор. Восьмилітню школу закінчив у Кагарлицькому районі. Там пережив фашистську окупацію. 16-річним підлітком пішов на фронт, де доволі скуштував солдатської каші з пороховим димком.
У 1945-1949 рр. Олесь навчався у Київській драматичній студії при театрі ім. І.Франка. Після закінчення почав працювати у театрах України.
Здавалося б, шлях відкривався, хоч і нелегкий, але більш-менш визначений. Однак усе те обірвалося того ж таки 1949-го. На відкритих партійних зборах, що проходили у театрі ім. І.Франка, Олесь Бердник з юначим запалом виступив із критикою репресивної щодо мистецтва політики першого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича. Дирекція театру витрактувала цей виступ як антипартійний і направила в МДБ відповідне подання.
24 жовтня 1949 року Олеся Бердника, на той час відповідального секретаря газети у м. Галичі, було заарештовано.
Покарання він відбував у концтаборі на Далекій Півночі. Про пекельні тамтешні умови можна судити хоч би вже з того, що за свого гігантського зросту важив тоді… якихось 47 кілограмів. А попереду ще було й заслання до Казахстану.
Звільнившись 1955 р., Олесь Бердник вирішує спробувати писати сатиру на режим у формі науково-фантастичних творів. Так народився ще один фантаст-опозиціонер. Ніби надолужуючи згаяне, він видає одну книжку за іншою. Ось лише деякі з них: «Поза часом і простором» (1956), «Привид іде по Землі» (1959), «Стріла часу» (1960), «Серце Всесвіту» (1962), «Діти Безмежжя» (1964), «Подвиг Вайвасвати» (1967), «Покривало Ізіди» (1969), «Зоряний корсар» (1971).
Останньою книгою і завершився той плідний період між двома арештами: на порозі стояв 1972-й — рік масових арештів української інтелігенції.
Олеся Бердника звинуватили у пропаганді містики та ідеалізму. У травні 1973 р. виключили зі Спілки письменників України, членом якої він був з 1957-го. Заборонили публічні виступи, друкування творів, а вже опубліковані вилучили з державних бібліотек. Проте духовну блокаду письменника офіціозом компенсувала посилена діяльність підпільного «самвидаву» та публікації за кордоном. Усього зарубіжні видавництва оприлюднили десятки зо два книг фантаста. їх перекладали англійською, французькою, німецькою, російською, польською, японською, угорською, болгарською, естонською, киргизькою та іншими мовами. А з українських видань слід відзначити памфлет «Пора звести блакитний храм!» (Київ — Нью-Йорк, 1989), збірку статей «Терновий вінець України» (Лондон, 1985), «Апостол безсмертя», «Свята України», «Україна січі вогняної»», «Прометей», «Золоті ворота», «Кажу вам».
Загальну кількість видань Олеся Бердника встановити зараз неможливо, оскільки «самвидав», природно, не рекламував своєї діяльності, а зарубіжні видавництва зазвичай навіть не повідомляли авторові про факт публікації.
Черговий раз Олеся Бердника заарештували 6 березня 1979 року, а вже в грудні засудили («за антирадянську агітацію й пропаганду») на 6 років ув’язнення і 3 роки заслання. Кару Олесь Павлович відбував у сумнозвісному Кучино Пермської області. Опинившись на волі, він спромігся на черговий інтенсивний творчий спалах. Виходять нові його книги: «Хто ти?» (1987), «Вогнесміх» (1988), «Вогняний вершник» (1989), «Чаша Амріти» (1989), «Пітьма вогнища не розпалює» (1993), «Тайна Христа» (1996), «Пісня надземна» (1996), «Камертон Дажбога» (1996), безліч статей і програмних маніфестів. Якщо вислів про те, що письменник пише впродовж життя одну книгу, прийняти за аксіому, якщо багатотомний літературний доробок Олеся Бердника назвати однією книгою, то можна визначити й надмету його творчості: він все життя шукає Істину — у найвищому розумінні цього слова. Будь-яка нова його книга — це крок у сходженні, новий прорив творчої думки у невідоме. На сторінках кожної з них письменник щоразу оновлюється, сягає дальших горизонтів, по-новому підходить до вічних проблем: Людина — Всесвіт, Людина — Істина, Людина — Бог, Людина — Природа. А ще Олесь Бердник дошукується розгадки таємниці початку і кінця людського існування, надзавдання людства у процесі загальнокосмічного еволюційного сходження. Постійний двобій вічних категорій Добра і Зла, благородства і підступу, любові й ненависті уособлюється в його літературних героях. Твори письменника, піднімаючись до притчевих узагальнень, високої алегорії, завжди утверджують перемогу світла над темрявою, божественного начала над диявольським. «Радістю пройдемо безодні» — така назва однієї з фантастичних повістей Олеся Бердника. Таким є і життєве кредо автора.