Острозький Василь-Костянтин (1526-1608) — князь, полководець, громадський діяч України, Син відомого козацького і громадського діяча Костянтина Івановича Острозького (бл, 1463-1533). Староста володимирський і маршалок волинський (з 1550). Рішуче виступав проти Люблінської (1569) унії. З його ініціативи, і його коштом в 1580 в
Острозі, на Волині, засновано Острозьку академію. Як київський воєвода, підтримував спробу гетьмана І. Підкови посісти молдавський трон. 1582 сформував військо і прибув на Січ, щоб підтримати козаків перед загрозою нападу орди. Під час польсько-російської війни (1579-80) командував великим козацьким корпусом у складі військ польського короля. Сформувавши ополчення, придушив повстання під проводом К. Косинського (1591-93). Розгромивши військо Косинського у битві під м. П’яткою, князь В. Острозький самого ватажка повстанців, гетьмана Косинського, помилував. Рішуче — політично і збройно — виступав проти повстання С. Наливайка (1594-96). Водночас В.-К. Острозький виступав (з 1560) за рівноправність України у складі Речі Посполитої. В 1569 він стає сенатором, а в 1572 його вже розглядали як претендента на польський трон. В 1574 він за допомогою італійського архітектора П’єтро Сперендіо почав перебудовувати Острозький замок, перенісши туди з Дубни свою князівську резиденцію. Навколо цієї резиденції, за підтримки Острозького, почав формуватися гурток (академія) інтелектуалів, серед яких виокремлювалися Г. Смотрицький, К Лукарис (який став згодом Олександрійським та Константинопольським патріархом), X. Філарет, Клірик Острозький, 3. Тустановський, Л. Сербии, Д. Наливайко та ін. Він запросив в 1575 до Острога друкаря І. Федорова і заснував Острозьку друкарню (бл. 1577), в якій в 1580 вперше було видано Біблію з повним текстом і слов’янською мовою, та ще близько 20 книг Він був засновниіюм шкіл в Острозі (при академії, 1578), Турові (1572), Володи-мирі-Волинському (1577). Йому та його послідовникам вдалося зібрати при князівській резиденції багатющу бібліотеку. Заохочував формування гурту іконописців, що діяв при Богоявленському кафедральному соборі. Останні роки доживав у Дубенському замку, відійшовши від справ. Його розчарування у справі українського культурного та національного відродження було викликане, зокрема. Берестейською церковною унією (1594-96), укладеною поза його волею і переходом православних священиків в уніатство. Похований в Острозі.