Хоч уся історія українського народу другої половини XVII ст. сповнена безупинною боротьбою проти національного і соціального поневолення поляками, турками, та повільним затиском царсько-московського деспотизму, все таки загальний культурний рівень тодішньої України був доволі високий.
Документальні свідчення про те лишив нам відомий подорожник, сирійський диякон Павло Алепський, що побував на Україні за часів Богдана Хмельницького.
В своєму подорожньому записнику оцей секретар антіохійського патріарха з захопленням пише про Україну, як „прекрасну країну”. Його вразив не тільки матеріальний добробут, але й високий рівень культури й освіти так серед вищих провідних кіл, як і селянства. „По всій козацькій землі — пише він — ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільша їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужень і церковний спів”. Підкреслюючи велику освіченість української верхівки того часу, пише він: „Серед монастирських наставників (Київської лаври) є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію, та працюють над глибокими питаннями”. Бачив він, як по селах люди вміють читати, а священики вчать сиріт і не дозволяють їм залишитися невігласами. В Києві він милувався високим рівнем друкарського мистецтва, малювання, будівництва. Висока культура, м’яка вдача, гостинність і привітність українського населення особливо вразила Павла Алепського, як контраст до життя на Московщині, де йому довелось перебувати більше як пів року в самій столиці і спостерігати побут самих верхів суспільства. Коли він перебував у Москві, згадує він, то у нього „наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо в московській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим окрім тамошніх людей”. Коли ж він вступив, вертаючись, на українську землю, його і його ж супутників „залила радість і серця розширились”: вони почули себе наче б вдома, бо „люди в Україні були приязні і ласкаві і поводились з ними як із земляками”.
Особливо багато пише Алепський про будівництво міське, оборонне і церковне. Він пише: „Ми мали нагоду відвідати маєстатичні церкви, зимові та літні палати, з пребагатими скляними вікнами, які радували наші серця; всі вони побудовані недавно, як до влади прийшов гетьман Зиновій Хмельницький”. Скрізь по містах бачив він „великі, прегарні, чудові церкви», а про св. Софію в Києві він не находить слів похвали: „Людському розумові не сила це охопити, такі різноманітні барви її мармуру (тобто мозаїки), такі їх сполуки, такий гармонійний розклад частин її будови та безліч високих кольон, такі високі її бані і вся вона простора, має багато портиків і притворів”. А про іконостас св. Софії каже, що він „чудовий і величавий, і глядач з дива не сходить, на нього глядачи”.
Крім Павла Алепського відомості про Україну, звичаї, одяг, тощо, часів Хмельницького, подає член шведського посольства Гільдебрандт, а теж посол семигородського князя Ракочія — Франц Шебеш. Описи з пізніших років подають І. Вердум (pp. 1670-72) і інші.