3 кiнця XI ст. в Захiднiй Європi починається процес подолання феодальної роздробленостi. Становлення i розвиток мiст як центрiв ремесла i пов’язане з цим порушення натурального характеру феодального господарства супроводжувались формуванням бюргерства, зацiкавленого у змiцненнi централiзованої держави i лiквiдацiї феодальної замкнутостi.
Його iнтереси об’єктивно збiгалися з iнтересами королiвської влади, що прагнула лiквiдацiї незалежного становища великих сеньйорiв i утвердження централiзованої системи управлiння. Короля пiдтримувало i земельне дворянство – середнi i дрiбнi феодали, зацiкавленi в стабiльностi внутрiшнiх вiдносин i можливостi безперешкодно користуватися земельною власнiстю.
Зрештою, лiквiдацiї згубних наслiдкiв поширення феодальних iнституцiй i їх деструктивного впливу на церковне життя прагнув Рим, хоча у боротьбi за оновлення церкви йому довелося витримати тривалу боротьбу зi свiтською владою. В умовах панування феодальної системи єпископства i абатства перетворилися на лени i роздавались як будь-якi iншi лени. Iнвеститура прирiвнювалась до решти бенефiцiїв; їхня чи не єдина вiдмiннiсть полягала у тому, що сеньйор разом з мечем вiддавав єпископу хрест i пастирське кiльце. Таким поєднанням зi свiтськими iнституцiями церква вiддавалась феодальнiй сваволi. Купiвля за грошi була головним способом одержання церковних посад, пов’язаних з володiнням землями. В результатi рицарi, перетворюючись на духовних осiб, залишались тими самими рицарями у своєму повсякденному способi життя. Вони їздили верхи з митрою на головi, служили в латах, брали участь у битвах з молитвою i благословляли, наносячи удари.
Надзвичайно серйознi наслiдки в суспiльно-полiтичному життi Європи мала боротьба, що розпочалася мiж германським iмператором Генрiхом IV i папою Григорiєм VII з приводу iнвеститури. Григорiй VII фактично повернув свободу дiй папству, яке в Римi стало нiби леном Германської iмперiї. Вiн звiльнив захiдну церкву вiд цiєї залежностi, заборонивши усiм свiтським володарям iнвеституру хрестом i кiльцем, що служили емблемою духовної влади i тому могли бути наданi лише уповноваженим папи. Переслiдуючи священикiв, що купували мiсця, спостерiгаючи за сумлiннiстю церковних обрань, папа енергiйно повертав церквi її призначення.
У це протистояння, як ми бачили, включились i спадкоємцi Ярослава Мудрого, що сприяло активнiй iнтеграцiї України в європейський полiтичний процес.
Боротьба за iнвеституру мiж папством i свiтською владою завершилася Вормським конкордатом, що став компромiсом бiльше вигiдним папi, нiж iмператору, оскiльки змiцнював владу папи над єпископами на шкоду владi iмператора. Останнiй вiдмовлявся на користь папи вiд духовної iнвеститури (хрестом i кiльцем) i пiдтверджував непорушнiсть канонiчного обрання i висвя-чення прелата. Разом з тим, iмператор мав право бути присутнiм при обраннi єпископiв i абатiв на територiї Германського королiвства i надавати обраному свiтську iнвеституру (скiпетром). В iнших частинах iмперiї, зокрема в Iталiї, його прерогативи iстотно звужувались.
Таким чином, церква першою скористалася слабкiстю королiвської влади в умовах феодальної роздробленостi, прагнучи пiднести свою могутнiсть i свiй авторитет у середньовiчному суспiльствi. Вона спробувала змiцнити свою свiтську владу i пiдпорядкувати королiв папi. Повернення єпископiв до покори римському престолу, страх свiтських монархiв перед заборонами i вiдлученнями вiд церкви пiсля Каносси Генрiха IV спонукали папство до дальших крокiв у здiйсненнi теократичних планiв. Розпочалася тривала боротьба iмператорiв i папства, в яку була втягнута вся середньовiчна Європа.
Саме в цей перiод починається доба хрестових походiв. Вони вiдволiкають у далекi країни значну кiлькiсть сеньйорiв, причому багато з них не повернулося на батькiвщину. Виїзд великих феодалiв, участь рицарства у далеких походах вимагали вiд них значних витрат, продажу своїх володiнь i привiлеїв. Це вело до перемiщення матерiальних нагромаджень, чим скористався середнiй мiський прошарок, який активно формувався у незалежний стан. На цей прошарок згодом могла спертися королiвська влада.