Велике значення мала і перша купіль — і не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових, адже вода має силу очищення, тому купали дитя тільки в освячених травах та квітах. Кожен, хто приходив до хати під час купання, мав кинути у купіль монету на щастя.
Готувалися до першої купелі (це слід робити в четвер або неділю) так: тато чи хтось із чоловічого роду йшов набрати води з криниці. Мама напарювала в окропі любисток, череду, ромашку, м’яту, деревій, листя яблуні, вишні, малини, зібране на Івана Купала до схід сонця. Воду гріли в тому казанку, в якому кашу варять для великої сім’ї (щоб йому поле родило), наливалася в корито, в якому робився заміс на хліб (на багатство). На спід клали поли татової сорочки для дівчинки (щоб довго в дівках не засиджувалася), для хлопчика — станок маминої сорочки (щоб послав Бог добру дружину). Інколи під голівку клали те, що хотіли бачити в дитині в майбутньому: голку, молоток, цвях, олівець і т. п. (аби мав (мала) таланти і руки роботящі). Воду «на тепло» мама пробувала ліктем лівої руки — для дівчинки і правої — для хлопчика. З великою увагою добирали лікарські трави до купелі, враховували і стан здоров’я і стать дитини. Хлопчикам клали до купелі листя й коріння любистку (щоб любили), гілочку дуба (щоб міцним виростав), барвінок, тую (на довголіття), чорнобривці (аби людей радував), блават (щоб красивим ріс). До купелі дівчинки — ромашки, яблуко (на рум’яне лице), калину (щоб привітною виросла), материнку (аби хвороб не знала, «красною дівчиною» росла), гілочку вишні (на здоров’я). Хлопчика споліскували водою, настояною на свіжому яблу-ці з медом. Дівчинку — у воді з материнським молоком.
Багато зілля зберігали в хаті, його потім використовували для лікування. Коли дитина довго хворіла, то на 13 жовтня (Григоріїв день) запрошена бабця-знахарка спалювала солому з дитячого матрацика і набивала його чистим зіллям. З трьох джерел приносила воду — для купелі й обмивання дитини, під час купання використовувала примовляння, заклинання. Чи вода допомагала, чи слова, але день 13 жовтня (перед Покровою) здавна вважався днем зцілення дітей од хвороб.
Дитя загортали у мамин весільний рушник або хустку, якою їй голову покривали (щоб дочекалася свою дитину одружити), а батько йшов виливати воду на чотири дороги (щоб щастя закликати з кожної сторони).
Поки дитина не хрещена, в сорочечку не вдягали, а пеленали в пелюшки із татових чи маминих сорочок. У деяких областях (переважно Західної України) першу сорочечку шили з крижми (полотнища, яке намотували хрещені батьки до свічі, з якою йшли хрестити дитину). Заповивали також у мамину зимову хустку (щоб мамин дух коло дитяти стояв), бо до маленької дитини все доступ має, замість подушки клали плахту чи спідницю — теж як оберіг від злих сил.
Мати до шести тижнів (до хрещення немовляти), поки сама молитву не прийняла (поки не відбулися «виводи»), не мала права до криниці ходити, дорогу переходити. Після виводів, якщо дитина була плаксива, породілля залишала біля церкви пляшку вина або горілки як задо-брювальне нечистій силі: вона нагнала плач на дитину, тож тепер хай забирає назад.
Поки дитина не хрещена, у хату не мали права заходити чужі. А коли вже якась нагальна потреба виникала, то несли одкупну (аби те, що нехрещеній дитині перед очима ходить, за ними не пішло).
Подекуди було й так: коли мати виходила з хати, то клала біля нехрещеної дитини ніж (аби нічого зле не пристало).