Перша світова війна (1914-1918) — війна, яка формально розпочалася з того, що Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Підставою стало вбивство (в червні 1914) сербським студентом Г. Принципом, в боснійському місті Сараєво, спадкоємця австрійського престолу принца Фердинанда.
Згадавши, що вона є одним з гарантів незалежності Сербії, Росія намагалася вплинути на Австро-Угорщину і дипломатичними заходами — через переговори, і військовим тиском — оголосивши мобілізацію своєї армії. Дізнавшись про мобілізацію, імператор Вільгельм II перервав переговори й оголосив Росії війну (19 липня 1914), а ще через два дні — Франції. Що ж додавало Австрії впевненості? Передусім, те, що на її боці виступала Туреччина, з якою Австро-Угорщина сподівалася в черговий раз перекроїти карту Балкан, і, природно, союз з Німеччиною. Водночас, Англія виступила на захист Франції. Таким чином, уже з перших днів у війну виявилися втягнутими майже вся Європа і значна частина Азії.
Оскільки перше, до чого вдалася Туреччина, було закриття для росіян проток, що ведуть до Середземного моря, то й Росія, як одне з першочергових завдань, почала розглядати питання про захоплення цих проток. Крім того, Росія сподівалася приєднати до своєї імперії Галичину. Для російської армії ця війна почалася зі Східно-Прусської операції, в якій були задіяні Перша армія генерала Ренненкамп-фа та Друга армія генерала Самсонова. Під час першого ж бою (4 серпня 1914) під м. Шталлупененом (Сх. Прусія) росіянам, ціною значних втрат (6,7 тисяч проти 2 тисяч німців), вдалося потіснити військо германців, і воно навіть отримало наказ відступити за Віслу. Одначе Ренненкампф ніяк не скористався з цієї ситуації і не розвинув успіху. Це дозволило німцям перегрупуватися, підкинути поповнення і, скориставшись тим, що Ренненкампф повів свою армію на Кенігсберг, усіма своїми силами вдарили на армію Самсонова (13 серпня 1914). Битва була жорстокою: росіяни втратили до 120 тисяч солдатів, з них — близько 90 тисяч полоненими. Не володіючи командуванням військами, генерал Самсонов повівся по-солдатськи — застрілився. Розгромивши Першу армію, німці завдали поразки й Другій, змусивши її відійти за Німан. Та хоча росіяни й зазнали в цій битві поразки, проте битва мала й позитивні наслідки. Німці змушені були загальмувати свій наступ і на Росію, і на Францію. Оскільки значна частина військ була задіяна на Східному фронті, 5-9 вересня англо-французьким військам вдалося зупинити німців під час битви на р. Марні. Німці спробували випередити франко-англійські війська в їх просуванні до Північного моря, де мала відбутися висадка англійських військ у Франції, але їм цього не вдалося. Крім того, німці зазнали поразки у Фландрії. Все це примусило Німеччину вдатися до позиційної війни.
Галицька (Галісійська) битва відбувалася з 5 серпня по 8 вересня. Тут, на українській землі, чотири російські армії, під командуванням генерала Іванова, протистояли трьом австро-угорським, під командуванням ерцгерцога Фрідріха, та німецькій групі генерала Войрша. Битва складалася з двох операцій: Любл ін-Холмської та Галич-Волинської. Під час битви біля Красника росіяни зазнали поразки і були притиснуті до Холма і Любліна. У Галич-Львівській битві росіянам вдалося здобути перемогу на р. Гнила Липа (16-19 серпня) й оволодіти Львовом та Галичем. Австро-угорське командування сподівалося на об’єднання своїх сил з німецькими на захід від Варшави, в районі м. Седлець, тоді вони просто оточили б російські війська. Проте німці були захоплені очищенням території Східної Прусії від залишків Першої російської армії і на з’єднання не пішли. В жорстокий битві під Рава-Руською австро-угорці прорвали російський фронт, але Восьмій армії генерала Брусилова вдалося ліквідувати цей прорив і не підпустити ворога до Львова. Тим часом значно посилився натиск військ, котрі були задіяні в Холмсько-Люблінській операції. Побоюючись оточення, австро-угорці змушені були відступати, шо дозволило росіянам заволодіти всією Галичиною й узяти в облогу Перемишль. Під час цієї битви австро-угорці втратили близько 325 тисяч солдатів, в тому числі понад 100 тисяч полоненими, у той час, як росіяни — 230 тисяч.
Для облоги Перемишля була створена спеціальна Осадна армія на чолі з генералом Щербачовим. Проте штурм фортеці росіянам не вдався. Мало того, австро-угор-цям двічі, наприкінці вересня і наприкінці жовтня, вдавалося деблокувати Перемишль. Після 4-місячної облоги, гарнізон Перемишля, під командуванням коменданта Кус-манека, сам спробував прорватися до своїх, але зазнав поразки. 9 березня 1915 гарнізон здався росіянам. У полон потрапило близько 125 тисяч австро-угорців, крім того, росіяни захопили понад тисячу гармат. Проте перемогу святкувати довелося недовго: 19 квітня австро-германська група генерала Макензена зуміла прорвати російський фронт поблизу Горліце (між Віслою та Карпатами). Союзники вдалися тут до чотириденної могутньої артпідготовки, на яку росіяни майже не відповідали, оскільки в них було обмаль снарядів. Щоб не потрапити в оточення, росіяни змушені були — втративши до 22 червня майже 500 тисяч солдатів, — відступити з території всієї Галичини. Водночас німці завдали поразки росіянам (Праснишська та Нарвська битви) у Східній Прусії. Побоюючись оточення в Польщі, росіяни залишили і Литву, і Польщу. Стабілізація фронту відбулася лише на лінії Тернопіль-Ба-рановичі-Рига, на якій діяли три російські фронти: Північний, Західний та Півден-но-Західний. Під час відступу, котрий увійшов в історію, як «Великий відступ», росіяни втратили понад 2,5 мільйона вбитими та полоненими, в той час, як загальні втрати німців та австро-угорців складали трохи більше мільйона.
В лютому 1916 розпочалася знаменита Верденська битва у Франції, котра примусила французький уряд звернутися до Росії з проханням розпочати наступ, щоб відтягти війська союзників на Східний фронт. І такий наступ 5-17 березня росіяни здійснили в районі озера Нарочь, в Білорусії. Росіяни сподівалися двома наступами вибити противника з Білорусії і Литви, і знову вийти на кордони Східної Прусії. Проте обидва удари (Друга армія генерала Рагози та 5 Армія генерала Гурко) росіянам не вдалися. Втративши понад 60 тисяч солдатів, вони змушені були відступити. Але цей наступ, справді, допоміг французам, оскільки не дозволив німцям та авст-ро-угорцям перекинути на їх фронт жодної свіжої дивізії.
Маючи досить значну перевагу в живій силі, 22 травня 1916 розпочали наступ війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала Олексія Брусилова. Провівши могутню артпідготовку (від 6 до 45 годин) російські дивізії пішли на прорив. Одначе, незважаючи на величезні втрати (понад 80 тисяч), повністю здолати австро-німецькі укріплення росіянам не вдалося. Так само не вдалися О. Брусилову і спроби захопити Ковель, котрий був важливим транспортним вузлом, через який здійснювалися поставки для німецької армії, і все ж таки, внаслідок Брусилі-вського прориву, росіянам вдалося просунутися на окремих ділянках фронту на 60-150 км, що змусило противника перекидати на ці ділянки нові дивізії. В серпні-вересні, отримавши підкріплення, Брусилов ще раз спробував остаточно прорвати фронт, і навіть потіснив германців в районі Карпат, проте на більше сил у нього не вистачило.
Відбувалися в цей час бої і на морі. Російський флот підтримував вогнем артилерії захисників Риги, нападав на німецькі конвої, виставляв мінні поля, внаслідок чого сім німецьких міноносців підірвалося на мінах. На Чорному морі російський флот блокував Босфор та важливі турецькі порти, а також перекидав на Кавказький фронт війська та озброєння. Хоча й тут значних втрат російському флотові завдавали німецькі підводні човни, котрі нападали на транспорти і блокували морські шляхи.
До кінця 1916 і російському, і німецькому та австро-угорському командуванню стало зрозуміло, що розпочалася війна на виснаження, на перевірку потенціалу промислових та людських ресурсів, і що буде вона затяжною. Дещо полегшувало ситуацію противникам Росії те, що в Росії в цей час відбулася Лютнева революція. 2 березня 1917 імператор Микола II зрікся престолу, і до влади прийшов Тимчасовий уряд, який, одначе, не мав усієї повноти влади в країні, оскільки паралельно в Пет-рофаді виникла прокомуністична Петроградська рада робітничих, селянських та солдатських депутатів, що призвело до дестабілізації ситуації в країні. Тим паче, що й сама імперія почала розвалюватися: в Україні, на Кавказі, в Середній Азії зароджувалися національно-визвольні рухи, почали утворюватися незалежні держави. Стало очевидним, що Росії треба виходити з війни, але під тиском союзників Тимчасовий уряд відцає наказ про новий наступ (червень 1917) на Південно-Західному фронті, що перебував під командуванням генерала Гутора. На першому етапі наступ мав певний успіх: Восьма армія генерала Корнілова здобула Галич і Калуш, ворог був відтіснений і на інших ділянках, але в липні 1917 австро-німецькі війська перекинули в Галичину 16 нових дивізій і завдали росіянам поразки, відтіснивши їх до кордонів своєї імперії.
Значну частину військової сили росіян складали козаки. Досить сказати, що для участі в Першій світовій було відмобілізоване 57 полків Донського козацького війська, десятки полків Кубанського, Терського, Уральського та інших військ. Особливо помітною була участь козацьких військ в бойових діях на Кавказькому театрі. Тут турки сподівалися повернути собі землі, які вони втратили під час російсько-турецької війни 1877-1878 років. Проте їх 90-тисячна армія виявилася занадто слабко — і в моральному, і в технічному відношеннях — підготовленою до ведення цієї війни. І це засвідчила вже перша операція, що відбувалася в грудні-січні 1915 в районі м. Сарикамиш. Змусивши відступити передовий загін росіян, загін турків підійшов (12 грудня) до Сарикамиша, де оборону тримали лише окремі дрібні підрозділи, чисельністю до батальйону, а командування ними прийняв полковник Генерального штабу Букретов, котрий виявився тут цілком випадково, проїздом. Проте росіянам все ж таки вдалося зупинити натиск турків і протриматися до підходу підкріплення — частин генерала Пржевальського. Не здобувши міста, турки виявилися в засніжених горах, де втратили близько 10 тисяч обмороженими. 22 грудня росіянам вдалося оточити Десятий корпус турків, а 25 грудня, за наказом нового командуючого Кавказьким фронтом генерала Юденича, розпочали наступ. Відступивши на 30-40 км, турки втратили понад 78 тисяч солдатів. Ця поразка примусила їх зупинити наступ на Кавказ. Проте, дізнавшись про «Великій відступ» росіян на Західному фронті, їх поразки в боях з німцями та австро-угорцями, турки в червні 1915 перейшли в новий наступ, цього разу в районі м. Алашкерта (Східна Туреччина). Під їх натиском (Третя армія генерала Махмуд Каміль-паші), Четвертий Кавказький корпус генерала Огановського, що складався здебільшого з козацьких частин, відійшов до російського кордону. Проте, ввівши в бій резерви, М. Юденичу вдалося зупинити наступ ворога і відтіснити його до озера Ван, де фронт знову стабілізувався. Побоюючись, що на боці Туреччини виступить Іран, росіяни послали туди в жовтні 1915 корпус генерала М. Баратова. Корпус нараховував всього 8 тисяч багнетів, але це не завадило росіянам увійти до Тегерана. Згодом, біля Хамадана, цей корпус розбив турецько-перські загони й цілковито оволодів ситуацією в країні, що завадило Туреччині прилучити до бойових дій не лише Іран, але й Афганістан.
Завершилася Перша світова для російського та іншого народів імперії Брестським миром, укладеним між радянською Росією та Німеччиною З березня 1918 року. Росія позбувалася країн Прибалтики та Західної Білорусії. Вона виводила свої війська з Фінляндії та України, які теж здобули незалежність. Переходили до Туреччини райони міст Ардагана, Карса і Батумі. Крім того, Росія зобов’язувалася виплатити Німеччині контрибуцію в розмірі 6 млрд. золотих марок.
У цей час на землях Донського, Кубанського, Терського, Уральського та інших козацтв вже почалася Громадянська (1918-22) війна, котра поділила козацтво на «білих» і «червоних». Козаки, які щойно повернулися з різних фронтів Першої світової, знову змушені були вести бої, але вже на фронтах громадянської, значно жорстокішої і безкомпрюміснішої.