Перший Кубанський похід — похід Добровольчої (бл. 4 тисяч солдатів) армії, що розпочався виходом із Ростова-на-Дону 22 лютого 1918, під командуванням генерала Лавра Корнілова,
під час Громадянської (1918-22) війни в Росії. Значну частину Добровольчої армії складали донські козаки. Майже цілковито козацькими були, зокрема, кінний загін полковника Глазенапа; партизанський козацький полк генерала Богаєвського; партизанський козацький загін полковника Симановського; кавказький дивізіон, що входив до складу Офіцерського полку генерала Маркова. В станиці Ольгіївській до армії приєдналися донські козацькі партизанські загони Краснянського. Бокова, Лазарева… Армія відходила під натиском частин «червоних». Мета походу — врятувати Добрармію від розгрому, поповнити її лави за рахунок донського і кубанського козацтв, а також тих частин, окремих солдатів та офіцерів, котрі знаходилися в межиріччі Дону і Кубані і залишалися вірними ідеї Білого руху, тобто ідеї «відродження Єдиної і Неподільної Росії». Червоногвардійські частини, які протистояли Добрармії на Дону і Кубані, теж, у переважній більшості, були укомплектовані козаками, і цілими козацькими підрозділами та частинами.
Завершився похід 7 березня 1918 року, оскільки вже 8 березня частини Добрармії з боєм форсували р. Лабу і вийшли на Закубання. Загалом мети походу його організатори досягли: Добровольча армія значно поповнилася новими загонами, організаційно зміцніла і зуміла продовжувати боротьбу проти червоноармійських частин комуністів. Назва «Перший Кубанський похід» вживається досить рідко. Згодом назва цього походу була з’єднана дослідниками з назвою «Льодовий похід» Добровольчої Армії (див.), хоча насправді самі учасники цих походів чітко розрізняли їх, називаючи учасників Першого Кубанського походу «першопрохідниками» і ветеранами Добрармії. Наказом А. Денікіна було засновано «Знак відзнаки 1-го Кубанського походу», яким нагороджено більшість його учасників.