Цілу серію досліджень чи описів з етнографії, фольклору, мови, історії, не зовсім наукового, але радше дескриптивного характеру, започатковує, видана ще в 1776 р. в Петербурзі, книжечка Гр. Калиновського «Опис весільних українських обрядів», і вона формально започатковує студії української етнографії.
Другим оригінальним дослідником треба вважати — Калинського, вихованця Києво-Могилянської Академії, який на основі зібраного історичного матеріалу доводив, що „українські козаки мали чин лицарський та стан шляхетський і були вищі, ніж російське дворянство”. Таким же був українець М. Туманський, видавець «Російського Магазина», в якому друкувались джерела до історії України (оголосив друком деякі документи до історії козаччини й видав «Літопис» Грабянки). Був він автором книжечки «Землеописания о Малия Росии», що була першою короткою географією гетьманської У країни.
У 1798 р. Яків Маркович написав «Записки о Малороссии», що була своєрідною енциклопедією про природу, історію, народну поезію і мову українського народу. Ця його праця була пройнята щирим патріотизмом, і вона відкриває цілу низку серйозних видань, які появились на початках XIX ст. Першу збірку українських народних пісень видав російського походження кн. Микола Цертелев у 1819 р. («Опис собранія старинних малоросійских песней»). Захоплений красою української пісні, в розвідці російською мовою, він порівняв її з піснями Оссіяна і Гомера. У вступі він м.ін. писав: „Якщо ці вірші не можуть служити поясненням української історії, то принаймні в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначались українці і яку вони старанно зберігають, як єдину спадщину по предках, яка врятувалась від жадоби сусідніх народів».
Ця Цертелева збірка викликала появу нових збірок народних пісень Михайла Максимовича три видання: у Москві п.н. «Малоросийкие песни» (1824 p.), «Украинские народние песни» (1834 p.). Третя збірка вийшла в Києві 1849 р. п.н. «Сборник украинских песен». Передмова Максимовича до першого видання була свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму для української народної поезії. Його ж інші фольклорні видання мали великий вплив на українську фольклористику Галичини.
З цього часу треба теж окремо відзначити появу першої граматики української мови — «Граматика малоруского наречия» з 1818 р. Олександра Павловського, в якій бачимо очевидне намагання довести зрілість української мови стати літературною і ця праця започатковує серію студій українського мовознавства.
Поява збірок українських народних пісень і студій над ними в Україні не була випадкова.
Зацікавлення народними піснями, баладами, переказами, тощо, як частиною етнографічних студій, з’явилось в західній Європі ще наприкінці XVIII ст. Пригадати хоч би збірку староанглійських баляд з 1765 p.; збірку Дж. Мекферсона пісень шотландського народного барда Осіяна з 1762 p., чи подібні збірки Боденмаєра або Гердера в Німеччині.
Це саме явище спостерігаємо наприкінці XVIII і на початках XIX ст. серед словянських народів: Вук Караджіч збирає сербські народні пісні, Франц Челяковський — чеські а в Польщі Зоріян Доленґа Ходаковскі кладе основи під польську фольклористику і закликає збирати народні пісні.
У цьому ж періоді з’явилось велике зацікавлення українськими піснями з боку чужинців. Чимало з них як етнологи, композитори, музикологи, присвятили їм спеціальні студії. І так нпр. німецький поет Антон Мауріціюс видав у 1841 р. в Берліні збірку п.н. «Українські пісні». Ще ширше використав українські пісні інший німецький поет Вільгельм Вальдбрюль. Живучи в Росії, він побував в Україні, друкував переклади українських пісень у періодичній пресі а потім видав збірку «Словянська балалайка» (1843 p.), куди окремим розділом увійшло понад 100 українських пісень.
Значно більший успіх мала збірка німецького письменника Фрідріха Боденштедта «Поетична Україна» з 1845 p., на яку появились гарні рецензії в німецькій і французькій пресі. Збірку відкривала передмова, в якій письменник-чужинець дав високу оцінку українській народній поезії та підкреслював її світове значення.
Перші літературні видання ХІХ століття (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)