12 липня — Петра і Павла. До цього свята готувалися заздалегідь. Жінки білили хати, прикрашали рушниками стіни та ікони, святково споряджали подвір’я та виготовляли обрядове печиво.
Розговлялися після Петрівчаного посту. Жінки пекли коржі з сиром (і не лише з ним) — у центральних районах України їх називали «мандриками». Із цього приводу побутувало прислів’я: «На Петра зозуля мандрикою вдавилася». Цей день символізував початок жнив, тому годилося зжати хоча б один сніп, адже «як зажнеться, так і обжнеться». Особливо шанували Петра як покровителя жнив на півдні України, де початок жнив наставав трохи раніше.
Дотримувалися табу на польові роботи. Від Купала починалися жнива, з якими пов’язано багато звичаїв, обрядових дій. Молодь уже не збиралася на вулиці та колодках. Не справляли весіль. Усі сили були спрямовані на збирання врожаю. Народ просто і мудро це сказав у прислів’ї: «Хто в Петрівку п’є горілку, той зимою — без чобіт».
До зажинків готувалися заздалегідь і починали вдосвіта: ішли в поле і поки не зійшло сонце, слід було зробити почин — зрізати обрядовий сніп. Дотримувалися також і певних етичних правил: не можна було сваритися, сердитися, навіть на тварину не можна було підвищувати голосу.
Перед початком роботи на узбіччі розстеляли білу скатертину, клали хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу і господар з молитвою звертався: «Сонце праведне, святі Петре, Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки. Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, буряні, громові-блискавиці, і ти, граде б’ючий, — обходьте ниву нашу стороною і до нас не наближайтеся». Присідали довкола скатертини, а після хвилинного мовчання підводилися, ставали обличчям до лану, а господар, статечно вклонившись, промовляв: «Боже, благослови!» Зажинок починав господар або найстарша жінка. Нажавши дві жмені збіжжя, складали їх навхрест, що символізувало початок жнивної пори. Далі готували непарну кількість снопів, ставили їх у коло колоссям догори і клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти. Дорослим годилося випити по чарці, добрим словом згадати минулі жнива, пом’янути померлих батьків та родичів. Після їжі дорослі лягали на землю, потягалися, «щоб під час жнив спина не боліла».
Повертаючись із ниви, брали або кілька колосків, або кілька снопиків збіжжя. Якщо є дівчина на виданні, то
із цього зерна пекли коровай або воно ставало початком осіннього засіву.
Цього дня більше ніякої роботи не починали і всією родиною ходили аж до вечора у святковому одязі. Майже по всій території України існував звичай закруток-оберегів: господиня ще до сходу сонця, щоб ніхто не бачив, всліпу робила на своєму полі химерне плетиво із стебел збіжжя, нашіптуючи різні наклички, які мали вберегти ниву «від бурі, граду та злих очей». Але були ще й закрутки-на-пасниці, особливо ж коли сім’ї ворогували між собою, то могли вдатися і до таких закруток на чужому полі. Якщо помічали їх, то чимдуж намагалися їх позбутися, бо така закрутка могла спричинити багато лиха для членів родини чи господарства. Такі закрутки скошували косами і, не торкаючись руками, одразу ж спалювали.
Про день Петра і Павла збереглося чимало прислів’їв та приказок:
Бабине літо до Петра тілько.
До Петра молочка відерце, а по Петрові глек, і той неповний.
До Петра не сподівайся тепла, а по Петрові та й по теплові.
Від Петра красне літо.
Зозуля тільки до Петра, а потім галушкою вдавиться.
По Петрові на дворі пусто, а в полі густо.
Коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота.