14 жовтня велике осіннє свято — Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії (Х ст.) на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів.
Оточивши місто, вони намагалися поневолити городян. Цього дня константинопольці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили у горішній частині храму образ Божої Матері, яка в оточенні святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася. Це додало грекам упевненості у своїх силах, і вони відстояли свою незалежність. Чужинці відступили, а свято Покрови стало всенародним.
Серед українців, які постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу Матір (її називали, зокрема, й Покровою) вважали своєю покровителькою запорозькі козаки, вона ж вважалася покровителькою України. Уперше національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий під час будівництва святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. Своєрідним символом національної опіки є велична запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки вгору, просить благословення своєму народові. У конусі над нею багатомовний напис: «Бог посеред неї і не порушиться, помагає їй день-у-день».
Після цього дня вже ніхто не сіяв. До Покрови добрі господарі закінчували в полі всяку роботу. У таких господарів і господині були дбайливі і щасливі, тож про них казали: «Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться; як прийшли жнива — жінка як нежива; а прийшла Покрова, то й жінка здорова». На Покрову годували худобу соломою з обжинкового снопа й більше не виганяли на пастівень. Це свято знаменувало завершення дбання про господарство і початок про духовне дбання: після Покрови починалися весілля — творення нових родин. Казали так: «Прийшла Пречиста — несе старостів нечиста, прийшла Покрова — заревіла дівка, як корова». Дівчата, певно, чекали найбільше цього свята, нашіптуючи прохання: «Покровонько, Покровонько, покрий мою головоньку».
На Покрову завбачували погоду на майбутнє, зауважували мудрі настанови:
Минула Покрова — зоставайся здорова.
Прийшла Покрова — готуй дрова.
Прийшла Покрова — сиди, чумак, дома.
По Покрові — то й по теплові.
Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові.
До Покрови думай про пашу корові.
Прийшла Покрова — всохла діброва.
Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові.