У цій категорії літературної творчості видне місце займає твір «Пересторога», якої авторство приписують Іову Борецькому. Різниться цей твір від інших подібних творів тим, що автор виходить більше з громадських та культурно-освітніх засад, ніж релігійних, і перестерігає своїх земляків, щоб не зраджували своїх рідних українських традицій.
Він вказує на розбрат, що його внесли ті єпископи, які перейшли на унію (а головно на уніатського митрополита Іпатія Потія) та уболіває над долею свого народу. «Пересторога» ставить теж гостро питання про розвиток шкільної освіти в Україні, при чому засуджує ренегатство українських панів і їх ополячування. Цей твір має не тільки якості визначного літературного твору, але є теж своєрідним документом демократично-історичної думки того часу, бо погрожує існуючому ладові збройним виступом народу проти „неправди і зла”.
Другим помітним твором був «Тренос або плач» (Вільно, 1610), якого автором був Мелетій Смотрицький, вихованець Острозької Академії і західноєвропейських університетів. Тут у, практикованій в староруській літературі, формі плачу або голосіння, автор виступає з докорами, ніби матері східної Церкви своїм синам „виродкам”, що в тяжку годину покинули її та залишили на поталу ворогам. („Горе мені бідній, горе нещасній, з усіх боків з майна пограбованій . . . Руки в кайданах, ярмо на шиї, пута на ногах . . . Біда в містах і селах, біда в полях і горах . . .”). Найбільше докоряє він вищому духовенству „яке від крови народної багатіє”. Твір цей, що заторкає теж догматичні питання між православними і католиками, користувався великою популярністю серед читачів та відіграв велику роль в пробудженні народу до боротьби.7
Концепцію «Треноса» та погляди своїх попередників-полемістів продов-жає визначний вчений і письменник Захарій Копистенський (родом з Перемишля, член Київського братства), а в історію літератури ввійшов він передовсім як автор «Палінодії», тобто „книги оборони” (з 1627 p.). Великий ерудит свого часу, добре ознайомлений з історичними та іншими творами західноєвропейської та візантійської літератури, як теж українськими літописами і церковно-догматичною літературою, він зібрав усі докази протиунійних полемістів і висунув нові питання суспільно-політичного і релігійного порядку. Був теж перекладачем агіографічної літератури.
Розвиток полемічної літератури
У відповідь православним полемістам були теж гострі виступи з боку католиків і уніатів.
Католицький табір репрезентував уже згадуваний польський письменник єзуїт Петро Скарга, а з боку уніатів найвизначнішим і найздібнішим був головний творець Берестейської унії – київський митрополит Іпатій Потій. Крім уже згадуваних його творів з останніх років XVI ст. (як от «Унія» з 1595 р. і «Справедливоє описаніє Собору Берестейського» з 1596 р. та «Антиризис» з 1599 p.), продовжує він свою діяльність у цьому ж унійному напрямі пишучи «Посельство до папи (тобто папи) Сикста IV» і «Гармонію або согласіє віри». Стиль його той самий що у православних полемістів, лише в нього менше ліричності, а більше пафосу та риторики, а при цьому і дотепу і сарказму.
На окрему увагу заслуговує ще полемічна діяльність Касіяна Саковича, колишнього ректора Київської братської школи, вихованця Замойської і Краківської академій. З переходом на унію він видав кілька брошур, а м.ін. в польській мові у 1642 р. «Перспективу», у якій звинувачує в єресі так православних, як і уніатів. Він теж дуже енергійно відвойовує справу освіти, хвалить школи засновані П. Могилою, про якого м.ін. пише, що завдяки своєму розумові і чесності він міг стати патріархом, якщо б . . . перейшов на унію.
Всі звинувачення Саковича опрокидує твір, що появився в Києві в 1644 р. польською мовою п.н. «Літос» (камінь), написаний анонімним гуртом київських учених, але головним автором та ініціатором був П. Могила. У цьому творі використано велику літературу (як от біблію, римські, грецькі, уніатські богослужбові книги, постанови соборів, твори Отців Церкви східної і західної, церковно-історичні твори, хроніки українські і чужомовні та ін.). Є в цьому творі, крім полеміки, багато іронії, сатири й сарказму, і це помітний твір української полемічної літератури.
Полемічна література (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)