На західноукраїнських землях тільки в Галичині прийшло до розвитку журналістики. На Закарпатті, крім єдиного альманаху («Поздровленіє русинів» з 1850 р.) а на Буковині газети «Bukowina» в німецькій мові (яка м.ін. популяризувала фольклор і творчість Федьковича), українських періодичних видань не було.
Виходили отже в Галичині у 50-их pp. окремі періодичні видання як «Лада» (1853), літературно-науковий журнал «Сімейна бібліотека» (1855-56) але вони були далекі від поступових національно-культурних змагань.
У 60-их pp. приходить до появи «Слова», редагованого в т.зв. „язичії’ москвофілом Б. Дідицьким, який спочатку друкував народною мовою твори Шевченка, Федьковича, С. Воробкевича, а згодом зайняв протиукраїнські позиції. В такому ж протиукраїнському дусі видавав В. Заревич свою «Русь». Мали москвофіли і свій гумористичний журнал «Страхопуд», а були теж такі журнали, що займали проміжне становище між народовецьким і промосковським таборами, як от «Львів’янин» і „приручний і господарський місяцеслов” — друкований язичієм збірник «Галичанин», з історичними й літературними матеріалами із східної України. Вийшло його чотири томи.
Найголовнішими виданнями народовецького табору в 60-ті роки були «Вечерниці», «Мета», «Нива»і «Русалка». Головна увага цих усіх пресових органів була звернена на необхідність свобідного розвитку національної культури, особливо у сфері мови, літератури, освіти, з орієнтацією на східню Україну.
Велику популярність здобули собі «Вечерниці» (1862-63), редаговані Ф. Заревичем і К. Климковичем, а згодом другим редактором був син Маркіяна Володимир Шашкевич, які . своїми позиціями нагадували «Основу». У передньому слові вони писали, що українці-русини — це окремий народ зі своєю історією, мовою, літературою, який повинен здобути всі права для свого самобутнього розвитку. Журнал обстоював духову єдність народу, штучно поділеного кордонами і, вперше в Галичині, почав широко популяризувати досягнення східноукраїнських письменників, зокрема Шевченка. А після припинення «Основи» — «Вечерниці» були єдиним журналом, у якому друкувались письменники з Наддніпрянщини.
Помітний вплив залишило 20 чисел „науково-літертурному часописі” «Нива», яка появилася в час, коли замовкли «Вечерниці» в Галичині, «Основа» в східній Україні.
Після «Ниви» і «Мети» в 1866 р. почала виходити у Львові, примісячного тривання, «Русалка» і вона, як і «Нива», стала попередницею важного періодичного органу, що проіснував найдовше (від 1867-1897) «Правди». Виходив цей журнал з перервами, був тижневиком, згодом місячником. Мав цей орган всеукраїнське значення і гідно продовжав традиції «Основи» та пропагував і розробляв ідеї народництва.
До деякої міри продовженням «Вечерниць» (які припинили свою появу у 1863 р.) був літературно-політичний вісник — «Мета». Був він досить поступовим журналом, зорієнтованим теж на «Основу»; друкував літературні та фольклорні матеріали і хоч стояв на позиціях лояльності до династичних інтересів Австрії, проте підкреслював і проповідував народний патріотизм. На сторінках «Мети» м.ін. почалась критика москвофільської політики і тих святоюрських кіл, що її підтримували. «Мета» сприяла теж зближенню західної України із східною.
Преса в Галичині (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)