Спливли великодні свята, але в кожній родині збереглися крашанки, їх тримали до наступної неділі, яку в народі називають провідною, або проводи.
Кілька разів на рік наші пращури, вважалося, пошановували членів свого роду, це відбувалося на Зелені свята, Спаса, святвечір (напередодні Різдва) та чистий четвер. У народі вони відомі як «вечеря для дідів». Проте найурочистіше їх ушановували на проводи, бо від четверга до неділі вони провідують свою рідню, а на проводи їх треба відряджати «до вирію (ірію)», а ті, хто помер неприродною смертю або нехрещений, відправлялися в скелі, ліси та води.
Люди заздалегідь готувалися до цього обряду, і відбувався він у різних регіонах України не в один день, а в понеділок або вівторок. Зранку на провідний день могилки олюднювалися: приходили, приїжджали до своїх померлих родичів. Люди розмовляли між собою, згадували про доброчинні справи тих, «хто навічно відійшов із цього світу». З’являвся священик із півчою і обходили могилки, на яких на розстелених скатерочках були паски, крашанки, ласощі. На Полтавщині, наприклад, обов’язково мав бути ще хлібний квас, яким пригощали кожного, хто підходив до могилки. Процесія обходила довкіл могилок, а потім кожен наймав панахиди. По закінченні відправ усі сідали за колективну поминальну трапезу. На розісланих скатертинах розкладалися наїдки та ставилися напої. Обов’язковим мало бути колово (коливо) — поминальна страва — зварена пшенична кутя, полита медовою ситою або підсолодженою водою. На сході України переважно — відварений рис з узваром. Помолившись і скуштувавши колова, люди наповнювали чарки, але не стукалися, і приказували: «Їм царство небесне, а нам дай, Боже, прожити на цьому світі і спом’янути їх».