Прокопович Теофан (Феофан)

Прокопович Теофан (Феофан) (1681-1736) — визначний релігійний діяч, архієпископ, літератор, філософ та богослов. Родом з Києва, походив з родини крамаря. Справжні ім’я та прізвище — Єлеазар Церейський. Прибрав собі ім’я та прізвище опікуна, дядька по матері Феофана Прокоповича. Навчався у Києво-Могилянській академії, а також у Польщі та Римі. У 1704 постригся у ченці і став викладачем, а далі й професором та ректором (1710-16) Києво-Могилянської академії. Певний час був прихильником І. Мазепи, що засвідчено його поемою «Володимир», у якій прообразом головного героя був гетьман Мазепа. Після поразки 1. Мазепи, займав одверто проросійську позицію, публічно ганьбив його. В 1716, за викликом Петра І, прибуває до Петербурга і в 1718 стає єпископом псковським і нарвським, а 1725 -архієпископом новгородським віце-президентом (першим членом) Петербурзького Синоду. Він є автором «Духовного регламенту», згідно з яким в XVII ст. регламентувалася діяльність російської та української церков, а також книг «Апостольська географія» та «Коротка книга для навчання отроків», написаних на замовлення царя. Його перу належить вірш «Каяття запоріжця», головний герой якого, запорізький козак, кається, що пристав до І. Мазепи і виступив проти росіян. Помер у Новгороді і похований у Софіївському соборі. У 1979-1981 в Києві з’явилося тритомне видання його творів.