П’єр де Кубертен — видатний французький громадський діяч, новатор-педагог, історик, літератор, соціолог, дипломат, різноманітні таланти якого були підкріплені залізною волею та невичерпною енергією.
Людина незвичайна, неординарна і непересічна з усіх поглядів, він загорівся ідеєю відродження Олімпійських ігор і присвятив цьому все своє життя, ставши основоположником сучасного олімпійського руху. Кубертен прийняв символічну естафету чудових традицій давніх еллінів, адже Олімпійські Ігри проводилися мало не дванадцять століть і більш ніж півтори тисячі років залишалися забутими.
П. де Кубертен на родився в Парижі від шлюбу Шарля-Луї де Фредіта Агати-Габріель де Гризенца де Мервіль. Ще близько 1600 р. предки Фреді придбали неподалік Вереаля маєток де Кубертен. Відтоді і з’явилося прізвище Кубертен, що навічно залишилось в історії.
Хлопчик отримував різнобічне виховання, ознайомлюючись із творами мистецтва та займаючись фізичними вправами. Особливо П’єр захоплювався фехтуванням, їздою верхи, греблею. Вже у 12 років він прочитав працю Т. Хьюза «Шкільні роки Тома Брауна». яка дала поштовх до активних досліджень Кубертена в галузі спорту. В юнацькому віці, перебуваючи в Англії, він ознайомився з філософією фундатора англійської системи ігрового методу фізичного виховання Т. Арнольда.
Після закінчення Паризького ліцею та військової школи в Сен-Сіре П’єр вступив до Сорбонни, де 5 великим задоволенням вивчав спочатку педагогіку а потім — філософію, політику, історію, зокрема культуру та літературу Давньої Еллади. Педагогіка цікавила його зі спортивного боку — як фізичне виховання, що має стати обов’язковою умовою формування гармонійної особистості. В університеті юнак здобув ступінь бакалавра мистецтва, науки та права.
Цікаво, що у дев’ятнадцятирічному віці П’єр разом із друзями організував спортивний клуб для занять футболом, фехтуванням і греблею та став засновником спортивних союзів для дітей.
Кубертен вивчав провідні національні системи фізичного виховання багатьох країн, критикуючи при цьому німецьку воєнізованість і муштру. Розроблена ним французька система тіловиховання стала важливою складовою гармонійного розвитку студіюючої молоді.
Здобувши чудову освіту, Кубертен повністю віддав себе фізичній культурі та спорту. Це були роки занепаду Франції після поразки у війні з Прусією. Шлях до возвеличення країни молодий дослідник вбачав в освіті та розвитку людських якостей французів. Тому в 1886-1887 рр. опублікував низку статей, присвячених проблемам фізичного виховання, де, на відміну від багатьох своїх сучасників. закликав не копіювати закордонний спорт, а створювати на його основі дещо нове.
Як вважав Кубертен. його кампанія з відродження Олімпійських ігор почалася саме після публікації, в якій він звернув увагу французів на необхідність більш різносторонньої фізичної підготовки дітей у школах. У 1888-1889 рр. він видав дві книги: «Виховання в Англії» та «Англійське виховання у Франції», в яких поділився своїми думками. До всього додалися результати археологічних відкриттів в Олімпії, завдяки чому в суспільстві дуже зріс інтерес до античних Олімпійських ігор.
Людина діяльна, з непересічними організаторськими здібностями. Кубертен вирішив залучити до справи відродження Олімпійських ігор відомих спортивних діячів ряду країн, щоб від початку надати олімпійському руху міжнародного характеру. Для цього він відвідав із діловим візитом США та Великобританію, де знайшов активних однодумців, серед яких були доктор У. П. Брукс. засновник Олімпійського товариства, У. Слоем — професор політичних наук зі США. Ч. Герберт — переможець багатьох змагань 1870-х рр. Також Кубертен запропонував свою ідею олімпізму французькому керівництву з метою поєднання зусиль та підтримки. Він закликав до проведення регулярних змагань із різних видів спорту, адже, вивчаючи в багатьох країнах вплив рухової діяльності та спорту на здоров’я, культуру і виховання людей, дійшов висновку, що спорт як спосіб освіти й виховання має стати найважливішим чинником розвитку міжнародного співробітництва, зміцнення миру та взаєморозуміння між народами. Проте заклики залишалися без належної реакції.
Кубертен розробив проект відродження Олімпійських ігор і 25 листопада 1892 р, у Сорбонні. на асамблеї Французької спілки спортивної атлетики, вперше виступив із доповіддю «Відродження олімпізму».
Через два роки, у 1894-му. під керівництвом Кубертена було проведено перший Міжнародний спортивний конгрес у Парижі, де представники 12 країн одностайно прийняли його пропозицію щодо регулярного проведення Олімпійських ігор (починаючи з 1896 р.), створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) та утвердження розробленої ним Олімпійської хартії — зводу основних правил і положень олімпійського руху. Кубертена було обрано генеральним секретарем МОК. Конгрес, який завершився тріумфом його провідної ідеї, затвердив фундаментальні принципи проведення Олімпійських ігор: регулярність (кожні чотири роки), черговість країн проведення, сучасність видів спорту. Після обговорення на конгресі також було підтримано пропозицію друга Кубертена. Д. Вікеласа, щодо проведення перших
Олімпійських ігор сучасності в Афінах — на знак спадкоємності Ігор давнини. Д. Вікеласа було обрано президентом Олімпійського комітету.
Кубертен доклав чимало зусиль для того, щоб усунути всі перепони, які виникали при підготовці першої олімпіади, забезпечити Насправді міжнародний характер та успішне проведення.
Перші Олімпійські ігри сучасності відкрилися в Афінах 5 квітня 1896 р. Після їх завершення Кубертен став президентом МОК. У подальшому потрібно було докласти чимало зусиль, аби свято миру і спорту не стало разовою подією, а перетворилося на чудову традицію.
Наступні Олімпійські ігри (Париж. 1900; Сент-Луїс. 1904; Лондон. 1908; Стокгольм. 1912) стали важливими світовими спортивними подіями.
З 1912-го по 1948 р. на олімпіадах проводилися конкурси мистецтв. Уже на першому з них Кубертен, беручи участь під псевдонімом, отримав золоту медаль. 3а «Оду спорту». В цьому творі втілено погляди автора на олімпійський спорт, його ідеали і функції. «Ода спорту» виражає сутність спорту, його гуманну першооснову, демократизм, оздоровчу роль і, головне, утверджує його значення в боротьбі за мир у всьому світі.
П. де Кубертен розробив основи «Кодексу честі», який згодом став клятвою спортсменів-Олімпійців (уперше її було проголошено в 1920 р. на Олімпіаді в Антверпені). Він запропонував такі девізи й лозунги; «Спорт поза політикою». «Швидше, вище, сильніше!», «Головне не перемога, а участь». Йому також належить ідея так званого неофіційного командного заліку.
17 липня 1914 р. в Парижі, на святковій церемонії. присвяченій 20-й річниці відродження Олімпійських ігор, відбулася презентація олімпійського прапора: на білому полотні — п’ять переплетених між собою кілець — блакитного, жовтого. чорного, зеленого й червоного кольорів, що символізують п’ять континентів світу: Європу, Азію. Африку. Австралію. Америку, нерозривно пов’язаних спортом. Цю емблему Кубертен знайшов у давньогрецькому місті Дельфи. Прапор, виготовлений на його замовлення у швейній майстерні відомого паризького універмагу «Бон Марше». вперше було піднято в 1920 р. на стадіоні в Антверпені — на іграх VII Олімпіади.
У 1916 р.. у розпал Першої світової війни, Кубертен одягнув мундир і вирушив на фронт, де приєднався до Французької армії. У цих умовах він не міг і не вважав за можливе залишатися на посаді президента МОК, тому наполіг на передачі повноважень одному із членів комітету Г. де Блону, як представнику нейтральної Швейцарії. У цей період було вирішено перенести дату проведення наступних Олімпійських ігор та перевести штаб-квартиру МОК у Лозанну (1915). Через рік після закінчення війни, в 1919р., Кубертен знову очолив мок.
Під керівництвом Кубертена комітет провів Ігри VII Олімпіади в Антверпені (1920). сьомий Олімпійський конгрес у Лозанні (1921). Ігри VIII Олімпіади в Парижі (1924) і Міжнародний спортивний тиждень з приводу Олімпіади — змагання з зимових видів спорту, які відбулись у 1924 р. у Шамоні (Франція), а також восьмий Олімпійський конгрес у Празі, котрий офіційно було класифіковано як перші зимові Олімпійські ігри (1925). Після Олімпійських ігор 1924 р. у Парижі Кубертен залишив посаду президента МОК і став його почесним президентом (1925-1937). Новим головою комітету було обрано бельгійця А. де Байє-Латура.
Для Пера де Кубертена олімпізм був не тільки системою міжнародних змагань, а й життєвою філософією, що сприяє об’єднанню в гармонійне ціле тіла, волі й розуму, поєднання спорту з культурою та освітою. Для нього олімпізм був також способом побудови кращого світу — виховання молоді спортом у духовній атмосфері загальнолюдських етичних принципів. Він зазначав: «Дія кожного чоловіка, кожної жінки і кожної дитини, незалежно від їхнього становища у суспільстві, спорт — це можливість та засіб самовдосконалення. Спорт потрібен кожному, і ніщо його не може замінити»
Схильність до гармонії і краси виявлялися у Кубертена у прагненні покращити людство, удосконалити закони суспільного життя. Він вважав, що олімпізм є унікальним засобом в досягненні цих цілей. Саме це і підкреслював у своїх численних виступах та друкованих працях. Кубертен писав на різноманітні теми, починаючи з історії спорту, соціології і філософії й завершуючи археологією та політикою. Він є автором підручників; «Франція з 1814 р.» (19СЮ). «Освіта юних у XX столітті» (1913), «Нариси зі спортивної психології» (1913), «Спортивна педагогіка» (1919). Найбільш продуктивними були 1900-1914 рр.. коли вийшли такі його праці, як; «Психологія спорту». «Нові форми фізичного виховання». «Шекспір і Віктор Гюго». «Нагота і спорт». «Коментарії до давньогрецького спорту». «Чому я відродив Олімпійські ігри». Якщо об’єднати все, що написав Кубертен, то вийде зібрання творів у 25 томах.
У 1931 р. було видано «Олімпійські мемуари» — автобіографічну книгу, в якій розповідається про історію сучасних Олімпійських ігор. їх становлення та перетворення на популярну міжнародну культурно-спортивну подію. Автор наголошує, що Олімпійські ігри “ це не ординарні світові чемпіонати, а всесвітні фестивалі молоді з чотирирічним циклом, «весна людства», свято вищих зусиль, різноманітних амбіцій та всіх форм молодіжної діяльності, властивої кожному наступному поколінню, що тільки підходить до порога зрілості.
П’єр де Кубертен помер у Женеві 2 вересня 1937 р. під час прогулянки в парку Ля Гранж. За заповітом його тіло поховали в Лозанні, а серце забальзамували й у спеціальній урні привезли до Греції, де помістили в мармуровому монументі, біля в’їзду до святилища легендарної Олімпії.
Романтизм та ідеалізм Кубертена не заважали йому з дивовижною практичністю й завзятістю, гнучкістю та терпінням не тільки заснувати олімпійський рух нашого часу, а й провести його через випробування й потрясіння більш ніж трьох десятиліть сучасної історії. Він закликав усіх пам’ятати, що Олімпійські ігри — це не власність окремої країни чи раси, вони належать усьому світові й не можуть бути монополізовані будь-якою групою. Всі нації повинні прийняти це без заперечень, а заняття спортом мають трактуватися на основі рівності, безвідносно до коливань та примх суспільної думки. По суті, Кубертен сформулював принципи розвитку спорту у світі, створив модель його функціонування в сучасному суспільстві.
На знак ушанування пам’яті про видатного француза було засновано медаль П’єра де Кубертена, яку МОК вручає під час Олімпійських ігор за виявлене благородство і вірність духу. Багато спортсменів і вболівальників вважають цю нагороду важливішою навіть за золоту олімпійську медаль, а МОК називає її вручення найбільшою честю, якої тільки може бути удостоєний спортсмен.