Підсусідки — так називали зубожілих козаків і селян, котрі не мали не лише власної землі, угідь та промислів, але й не спромоглися на власну хату, а жили по чужих дворах (підсусідували), відпрацьовуючи за це в господарів двору,
тобто, по суті, були наймитами. Визначення підсусідків як соціальної категорії козацтва і, взагалі, українського населення, дослідники зустрічають уже в 1734 році, в офіційному документі, що називався «Екстракт про Слобідські полки». Ось як подається визначення «підсусідка»: «За підсусідками ніколи ні володіння землею, ні жодних угідь не було, і тепер нема цього, отож вони, через крайню незаможність свою, проживають по чужих дворах, кормляться роботою». Одначе офіційно зареєстровано і той факт, що траплялися випадки, коли заможні козаки та міщани навмисне переходили на певний час до категорії підсусідків, тобто оголошували, що вони не мають своїх хат, а живуть по чужих, аби не відбувати козацької повинності, зокрема, не бути мобілізованими в якості «виборних козаків» і не сплачувати податків. Проте з 1734 року підсусідків уже почали зараховувати до тієї категорії селян та козаків, які повинні сплачувати податки та відбувати козацьку службу, зокрема, їх використовували на споруджені укріплень, в обозах, тощо. Основна частина підсусідків поступово перетворилася на кріпаків, проте певній частині їх вдавалося стати заможними, і тоді вони записувалися у виборні козаки.