Раставицька угода (1619) — угода, укладена між представниками польського уряду та військового командування Речі Посполитої — і делегацією
козацьких старшин на чолі з Петром Сагайдачним 7 жовтня 1619, на річці Раставиці поблизу м. Паволочі. Завдяки цій угоді, поляки намагалися покласти край багаторічному збройному протистоянню між козаками та польською адміністрацією в Україні. На річку Раставицю коронний гетьман С. Жолкевський привів свої війська для того, щоб розгромити козацько-повстанське ополчення, але, побачивши перед собою 10-ти-сячне, озброєне артилерією козацьке військо, яке до того ж, стояло добре укріпленим табором (в районі р. Узень) зрозумів, що облога може затягтися до зими і битви будуть кривавими. Крім того, він побоювався, що козацьке військо може отримати підмогу з Січі та від місцевих повстанців.
Угода виявилася не на користь козацтва. Козацький старший надалі мав не обиратися козаками, а призначатися королем, за поданням коронного гетьмана. Козаки повинні були знищити свої бойові човні і припинити морські походи на турецько-татарські володіння. Усі селяни, ремісники, шинкарі тощо, які вступили до реєстрового козацтва упродовж останніх п’яти років (років повстання), мали бути виписаними з реєстру і повернутися до своєї попередньої діяльності. Відтак усі ці «ви-пищики» втрачали права на козацькі вольності і надалі підпорядковувалися своїм попереднім панам та польським урядовцям. Це рішення одразу ж викликало хвилю невдоволення серед майбутніх «випищиків», оскільки ті розуміли, що польське панство мститиметься їм та їхнім родинам. Крім того, козаки зобов’язані були залишити всі ті маєтки, які вони збройно захопили, вигнавши звідти шляхтичів. Якщо ж хтось із козаків залишався, то перетворювався на кріпака. Реєстровим козакам дозволялося жити тільки в державних маєтностях (крулівщинах). Козацька делегація наполягала на тому, щоб чисельність реєстру сягала 10 тис. шабель, одначе поляки погоджувалися лише на 3 тис. Оскільки згоди дійти не вдалося, це питання було полишене на розгляд самого короля Сигізмунда III, який затвердив 3-тисячний реєстр.